Фізіологія органу слуху

Слуховий аналізатор – другий за значенням аналізатор у людини. Слух відіграє важливу роль для людини у зв’язку з виникненням у нього мови як засобу міжособистісного спілкування. Акустичні (звукові) сигнали – це коливання повітря з різною частотою і силою.
Звукова сенсорна система складається з трьох відділів: периферичного, провідникового, мозкового.
Периферичний (рецепторний) відділ представлений рецепторами кортієвого органу, який знаходиться на основній мембрані середнього каналу завитки.
Рецепторні клітини – це волоскові клітини (вторинно-почувають механорецептори), вони трансформують механічні коливання в електричні потенціали. Розрізняють два види рецепторів: внутрішні і зовнішні.
Внутрішні волоскові клітини розташовуються в один ряд по всій довжині перепончатого каналу. Їх число приблизно 3,5 тис. Зовнішні клітини розташовуються в 3-4 ряди, їх число – 12-20 тис. При дії звуку волоски рецепторних клітин коливаються і приводять в натяг найтонші вертикальні нитки Мікрофіламентів. Це змінює потенціал основної мембрани, в результаті чого виникають електричні коливання, т. Е. Відбувається трансформація звукової хвилі в електричний імпульс. Зовнішнє і середнє вухо виконують допоміжну роль, звукові хвилі через звуковий прохід потрапляють до барабанної перетинки. Зовнішнє вухо є звукоулавлівающім апаратом, а середню – звукопровідним.
Провідникової відділ складається з трьох нейронів. Перший нейрон розташований в спіральному ганглії, другий нейрон знаходиться в довгастому мозку, третій розташовується в нижніх буграх четверохолмия і в медіальному колінчастому тілі зорових горбів.
Мозковий відділ знаходиться в корі головного мозку в скроневій частці. Окремі елементи розсіяні і по інших ділянках кори великих півкуль. У центральних відділах слухового аналізатора нервові імпульси набувають нової якості, перетворюючись на звукові відчуття.
Слуховий аналізатор сприймає і аналізує звукові подразнення (напрям звуку, його висоту, тембр, відстань до джерела звуку).
Слухові функції
1. Аналіз частоти звуку (висоти тону). У равлику поєднуються два типи кодування висоти тонів:
1) просторовий;
2) тимчасової.
Просторове кодування визначається розташуванням збуджених рецепторів на основній мембрані. Тимчасове кодування передається за певними волокнам слухового нерва у вигляді імпульсів, частота яких повторює частоту звукових коливань. Кожен окремий нейрон на всіх рівнях слухової системи налаштований на певну частоту звуку, на виділення з усієї сукупності чуток лише певного вузької ділянки частотного діапазону.
2. Аналіз інтенсивності звуку. Сила звуку кодується частотою імпульсів і числом збуджених нейронів.
Слухові відчуття
1. Тональність (частота звуків). Людина сприймає звукові коливання з частотою 16-20 000 Гц. Людина може вловлювати відмінності в 1-2 Гц. З роками люди перестають чути високі тони.
2. Слухова чутливість – це мінімальна сила звуку, яку чує людина. Максимальна чутливість людини – 1400 Гц.
3. Адаптація – чутливість до звуку падає, якщо на рецептори тривало діє той чи інший звуковий подразник. Вона залежить від тривалості, сили і частоти звуку.
4. Бінауральной слух – це просторовий слух, здатність визначати положення джерела слуху в просторі. Важливо наявність двох симетричних половин на всіх рівнях слухової системи. Основа бинаурального слуху – здатність нейронів оцінювати відмінності часу приходу звуку на праве і ліве вухо і інтенсивності звуку на кожному вусі.

Посилання на основну публікацію