1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Еволюційна теорія Ламарка

Еволюційна теорія Ламарка

Творцем першої відносно цілісної еволюційної теорії є французький вчений Жан Батіст Ламарк (1744 – 1829). Свої погляди він виклав у книзі «Філософія зоології», яка вийшла у світ в 1809 р Теорія Ламарка грунтувалася на великих ботанічних і зоологічних фактах. На думку вченого, життя виникло з неживої матерії під стимулюючим впливом світла, тепла і електричних розрядів. Але першопричиною матерії Ламарк вважав Творця, який одного разу запустив процес руху всього всесвіту, однак подальший розвиток відбувалося з природних причин. Іншими словами, створення світу – це первинний закон розвитку, який перебуває у сфері релігії. Тоді як хід приватних процесів визначають вторинні закони розвитку, які і складають предмет природознавства. При цьому на перших порах існували тільки прості форми життя, які поступово і дуже повільно змінювалися у все більш і більш високоорганізовані рослини і тварини, що дійшли до наших днів. Ламарк стверджував, що всі організми походять від не схожих на них більш примітивних предкової форм. Поступово учений дійшов висновку про плавну еволюції організмів, виключаючи таким чином саме поняття виду – є тільки особини, які постійно і дуже повільно змінюються, тому кожне наступне покоління нехай незначно, але відрізняється від батьків. Неможливість одномоментної фіксації процесу Ламарк пояснював занадто малою швидкістю процесу. Таким чином, погляди Ламарка на вигляд радикально відрізнялися від ліннеевскіх. Якщо останній постулював реальний, але незмінний вигляд, то Ламарк стверджував протилежне – справжнє стан організму це завжди перехідна стадія до більш досконалого. Подібно багатьом вченим свого часу, Ламарк був віталістом, т. Е. Вірив, що всім організмам властиве внутрішнє прагнення до досконалості, яке дозволяє долати виникаючі труднощі.

У відповідності зі своїми уявленнями Ламарк поділив весь тваринний світ на 14 класів, що розрізняються по своїй складності, поставивши на вершину людини. Заперечуючи реальність існування виду, він вважав, що кожен з класів знаходиться в постійному русі в напрямку ускладнення, щоб перейти на вищий щабель організації. Таким чином, жива природа ніколи не буває статичною, оскільки всі організми постійно знаходяться на шляху вгору, прагнучи наблизитися до вищого рівня – людині. Причому цей процес (процес градації) був запущений при виникненні життя і ніколи не переривався.

Вчений пояснював причини постійної змінності внутрішнім прагненням живого організму до вдосконалення та додатковими моментами, які виклав у своїх трьох законах. Перший з них – закон прямої пристосування мав відношення до рослин і нижчим тваринам, які не мають центральної нервової системи і не переміщаються. Такі організми цілком залежать від зовнішніх факторів – харчування, ворогів, температури, вологи, освітлення і т. Д. Потрапивши в несприятливу обстановку, вони не можуть перейти в краще місце, а тому змушені пристосовуватися до того, що є. Наприклад, відомо, що рослина, яка росте на хорошій досить зволоженою грунті і добре освітлено, сильно відрізняється від такого ж рослини, що потрапив на пересохлий кам’янистий ґрунт, та ще й в тіні. У кожному випадку рослина повинна придбати ту організацію, яка дозволить жити максимально добре. Вплив середовища чітко видно на прикладі рослини стрілолист, у якого занурені у воду листя має стрічкоподібними форму, плаваючі на поверхні – округлу, а знаходяться в повітрі – стріловидну.

Другий закон – закон вправи і неупражненія органів належить до рухливих тваринам, які мають центральну нервову систему. На них середовище надає набагато менший вплив, оскільки вони можуть активно впливати на ситуацію. При зміні умов у таких тварин змінюються звички, підлаштовуючись під ситуацію. А це тягне за собою більш часте вживання того чи іншого органу, яке його вправляє. Наприклад, ті птахи, що бродять вздовж берега в пошуках їжі, повинні постійно витягати ноги з мулу, щоб не загрузнути в ньому. В результаті таких вправ у них витягуються ноги. Цим Ламарк пояснював причину довгих ніг берегових птахів. Подібним же чином можна пояснити і довгу шию жирафа – йому постійно доводиться тягнутися до листі дерев, якою він харчується, тому шия знаходиться в постійному вправі і подовжується. Відкриття окапі ще більше посилило подібну аргументацію.

Вчений навіть знаходив анатомо-фізіологічне підтвердження своїм думкам. Так, він вважав, що по нервах рухаються тонкі рідини (флюїди), прямуючи до функціонуючому, а тому вправлявся органу. Силою волі тварина направляє цю рідину до потрібного органу, який при цьому посилено харчується і вдосконалюється. Тому довгі роги у самців оленів відростають в результаті додаткового прітеканія до голови потрібних речовин. Відповідно при неупражненія органу відбувається відтік від нього флюїдів, від чого той атрофується і навіть зникає. Цим Ламарк пояснював відсутність крил у частині комах або кінцівок у змій.

Однак обидва ці закони показують зміни, які відбуваються в окремих особин, але нічого не говорять про потомство. Для цього Ламарк запропонував свій третій закон – закон наслідування придбаних ознак. З цього «закону» всі корисні для організму якості, що виникли в результаті прямого пристосування або вправи (або ж неупражненія) органу, в тому ж вигляді передаються у спадок. Відповідно нащадок, що успадкував від батька зміни ознаки, тренуючи орган, в ще більшому ступені розвиває його. Отже, потомство завжди відрізняється від батьків, а тому стабільного виду просто не може існувати.

Теорія Ламарка була по-справжньому еволюціоністської, оскільки щаблі його сходів пов’язані між собою історичним спорідненістю. Він обгрунтовував розвиток організації від простої до складної, що призводить до постійного вдосконалення і є причиною утворення безлічі різновидів організмів (нагадаємо, що існування виду вчений заперечував). Інший його заслугою було те, що він виділяв адаптивну спрямованість розвитку, обумовлену виробленням пристосувань до зовнішнього середовища.

Разом з тим Ламарк не зміг розібратися в причинах виникаючих змін. Виправданням тому служить відсутність у той час знань механізмів і закономірностей спадкування, адже науки генетики тоді ще не існувало і до дослідів Менделя ще мала пройти півстоліття. Ознаки, які купуються протягом життя без зміни генетичного матеріалу – те, що ми зараз називаємо модифікаціями, не можуть успадковуватися. Наприклад, діти великого співака не обов’язково успадкують вокальні дані і майстерність батька. Однак, за Ламарку, таке було б можливо. Прагнення до вдосконалення означало визнання існування в організмах якоїсь таємничої сили, що визначала розвиток органу у відповідь на зовнішній чинник. Іншими словами, освіта пристосування він пояснював прагненням і здатністю до цього пристосуванню, що вносило ідеалістичне що становить в його зовні цілком матеріалістичну теорію.

Останнім етапом додарвиновский періоду була перша половина XIX ст., Коли бурхливо розвивалася біологія, виникли порівняльна морфологія і анатомія, ембріологія, палеонтологія і була створена клітинна теорія. Одним із засновників порівняльної морфології є великий німецький поет і вчений В. Гете, який розробив вчення про морфологічному типі. Великий внесок у формування порівняльної анатомії вніс французький вчений Етьєн Жоффруа Сент-Ілер (1772 – 1844). Йому належить концепція єдиного типу будови, відповідно до якої різні тварини мають подібні органи. Наприклад, подібну будову мають людська рука, передня кінцівка коня і крило птаха. Інший французький дослідник Жорж Кюв’є (1769 – 1832) обгрунтував принцип кореляцій (співвідносності), за яким жодна з частин організму не може змінитися без того, щоб не змінилися інші. Наприклад, якщо зуби травоїдного тваринного пристосовані до перетирання грубої їжі, то вони повинні бути великими і розташовуватися на важкій масивної щелепи. Відповідно цьому укрупнення голови тягне посилення мускулатури шиї і т. Д. Органи не тільки узгоджені між собою, але й залежать від способу життя. Так, у травоїдних поряд з великими корінними зубами є багатоінсценує шлунок, об’ємиста черевна порожнина, щоб вмістити протяжний кишечник. Кюв’є був і основоположником палеонтології як науки. Почавши дослідження викопних решток в кінці XVIII ст., Він надалі відкрив і описав близько 40 видів вимерлих тварин. Палеонтологічні знахідки незаперечно свідчили про історичному зміні відо-во го складу фауни Землі, що вимагало оцінки і пояснення. Для цього Кюв’є запропонував теорію катастроф, згідно з якою на Землі періодично відбуваються потужні геологічні процеси, які призводять до вимирання деяких видів організмів, після чого створюються нові види і заселяють простір, що звільнився. Причини виникнення цих видів учений не пояснював. Спільність внутрішньої організації живих організмів доводила клітинна теорія, що з’явилася в середині XIX ст. Вона показала, що всі істоти незалежно від систематичного положення мають клітинну будову, причому всі клітини мають принципово схожу будову і утворюються шляхом ділення. Найпростіші організми складаються з однієї самостійної клітини, тоді як більш складні утворені безліччю клітин.

Важливою передумовою еволюційної теорії стало розвиток ембріології. Детальне вивчення онтогенезу показало, що всі організми виникають із зиготи, яка потім ділиться і дає початок багатьом популяціям диференційованих клітин. Було виявлено глибоку подібність зародків на ранніх етапах розвитку, причому вищі тварини в ембріогенезі послідовно повторювали будова зародків (але не дорослих особин) предкової форм. Це знайшло відображення в теорії паралелізму. Значний внесок у становлення ембріології вніс вітчизняний вчений К. Бер (1792 – 1876). Саме він зауважив, що ембріон високоорганізованого тваринного схожий не на дорослу форму більш примітивного тваринного, а на його ембріон. Йому також належить спостереження, що спочатку в ембріогенезі формуються загальні ознаки типу і лише потім ознаки виду. Інший вітчизняний дослідник – X. Пандер відкрив зародкові листки, з яких на ранніх етапах онтогенезу розвиваються зачатки всіх органів ембріона. Виявлена ним же спільність закладки зародкових листків у різних багатоклітинних тварин послужила ще одним доказом єдності походження організмів.

ПОДІЛИТИСЯ: