Етика соціального гуманізму

Етика має довгу історію свого становлення і розвитку. Вона стала особливою областю філософської рефлексії на моральні та етичні сфери суспільного життя і діяльності людей, включаючи їх природно-об’єктивні і суб’єктивно-особистісні взаємозв’язку і взаємини всередині різних колективів і в суспільстві в цілому. Це система унікальних філософських ідей та ідеалів, принципів, норм і правил, за допомогою яких обґрунтовуються моральні та етичні вимоги до всіх людей і до кожної окремої людини в їх суспільній поведінці і спільної діяльності. Поняття «мораль» і «моральність» деякі мислителі і в минулому, та й нині ототожнюють, розглядають як синоніми. Для цього, як показує історія зародження розвитку етичної думки, є підстави, і чималі. І все ж необхідно визнати, що поняття «мораль» і «моральність» в наш час мають досить різні смислові значення.

Гуманні ідеї та принципи етики завжди, починаючи з античності і до наших днів, цікавили філософів. Ідеологія моралі і моральності розглядалася ними через призму гуманно-смислових і сутнісних проблем життя, через усвідомлення метафізичної унікальності людського буття, де людина «в певному сенсі все» (М. Шелер). Людина – найдивовижніше явище на Землі. Він розумний, володіє творчим началом, силою волі, почуттями і совістю. На думку філософів, людина живе не тільки в світі

природи, а й у світі соціальної культури, організованому відповідно до ідей і принципів етики. Він діяльний і морально відповідальний за всі їм скоєне. Унікальні властивості людини закладені в ньому природою, проте проявляються в результаті громадського впливу. Людину адже треба всьому навчити: ходити, по-людськи говорити, слухати і чути інших людей, логічно думати і критично мислити.

Посилання на основну публікацію