Еритроцити. Переливання крові

Будова і функції еритроцитів. Основна функція еритроцитів полягає в перенесенні кисню від органів дихання до всіх клітин тіла і у видаленні з тканин вуглекислого газу. Ці дрібні без’ядерні клітини мають форму диска, вдавленого посередині (рис. 66, а). Така форма створює велику поверхню клітини, що покращує процес газообміну. Кількість еритроцитів у крові велике: 1 мм3 крові містить 4,5-5 млн. Клітин. Тривалість життя еритроцита близько чотирьох місяців.

Місцем зберігання еритроцитів є селезінка, печінка і шкіра. Вони здатні затримувати більше 70% крові. Коли виникає необхідність у підвищеному кровопостачанні органів і тканин, вони віддають потрібні порції крові в загальний кровотік. Руйнування еритроцитів відбувається в селезінці і печінці.
До складу еритроцитів входить білок гемоглобін (рис. 66, б), що створює червоний колір крові. Тому еритроцити ще називають червоними клітинами крові.

Гемоглобін складається з двох частин: білкової – глобіну і залізовмісної – гема. У легких гемоглобін здатний легко приєднувати кисень. З’єднання гемоглобіну з киснем має яскраво червоний колір.
Кров, насичену киснем, називають артеріальною. З’єднання гемоглобіну з киснем нестійке. При його розпаді знову утворюються гемоглобін і вільний кисень, який надходить в клітини тканин. Кров, збіднену киснем, називають венозною.

При зменшенні числа еритроцитів у крові або при зниженні вмісту в них гемоглобіну розвивається недокрів’я. Воно виникає при поганому харчуванні, великих втратах крові і при порушенні утворення еритроцитів. Недокрів’я виліковне. Відновленню нормального вмісту гемоглобіну в крові сприяє гарне харчування, відпочинок і перебування на свіжому повітрі.
Переливання крові. При деяких захворюваннях або крововтратах людині роблять переливання крові. Кров для переливання беруть у дорослих здорових людей – донорів. Для тривалого зберігання донорську кров закривають герметично в особливих скляних посудинах. Щоб кров не згорталася і була придатною протягом тривалого часу для переливання, в неї додають особливі хімічні речовини. Таку консервовану кров можна перевозити на великі відстані.
У людини розрізняють 4 групи крові: I або нульова – I (0), II (A), III (B) і IV (АВ). Вони відрізняються вмістом в плазмі крові та еритроцитах специфічних білків, які не завжди сумісні – білки плазми можуть склеювати еритроцити, руйнувати їх. З цим пов’язані правила переливання крові (див. Схему). Кожна група крові приймає кров однойменної групи і I. Тільки IV група може приймати донорську кров усіх чотирьох груп – в її плазмі немає білка, який склеює еритроцити крові донора. Кров I групи можна доливати будь-якій людині, оскільки в її еритроцитах немає білка, на який можуть вплинути білки плазми реципієнта і викликати їх руйнування.

Інша характеристика груп крові – резус фактор, названий по імені макаки резус, в крові якої він був виявлений. Це теж специфічний білок, що міститься в еритроцитах. Люди, в крові яких він є, названі резус позитивними (Rh +), а у яких він відсутній – резус негативними (Rh-). Резус фактор особливо важливо враховувати при пересадці органів і тканин, при вагітності. Якщо у резус негативної матері розвивається резус позитивний плід (успадковує від батька), то в крові матері будуть утворюватися речовини, що руйнують еритроцити плоду і він може загинути.
Зараз прийнято переливати однойменну групу крові.

Посилання на основну публікацію