1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Екосистема Азовського моря

Екосистема Азовського моря

Абіотичне середовище. Азовське море – одне з найменших внутрішніх морів. Його площа 39,1 тис. км2. Водночас воно й наймілкіше – максимальна глибина становить 14, 5 м, а глибини 5-10 м займають до половини акваторії. Річковий стік пересічно сягає 60 км3/рік, що становить близько п’ятої частини об’єму (290 км3). Унаслідок цього простежується певна закономірність щодо солоності вод: у східній і північно-східній частині вона не перевищує 2-3%о, в центральній частині моря досягає 10-11%о, а поблизу Керченської протоки, куди потрапляють придонні води Чорного моря, – 17,5%о. Найбільшу солоність (40%о) виявлено в Сиваській затоці.

Протягом останніх десятиліть, внаслідок зарегулювання стоку Дону і Кубані, сольовий режим Азовського моря суттєво змінився. Якщо до зарегулювання вода була гідрокарбонатного класу кальцію, то після зарегулювання стоку вона стала хлоридно-сульфатного класу групи натрію (В. Романенко, 2001).

Значною своєрідністю характеризується й кисневий режим вод Азовського моря. Оскільки воно неглибоке, то це забезпечує інтенсивне перемішування води та насиченість її киснем. Взимку і навесні середній вміст кисню у всій товщі води становить 8,5-9,0 мг/дм3, що є досить високим. Влітку вміст кисню зменшується до 5,5 мг/дм3, а восени знову підвищується до 6,5 мг/дм3. Винятком є літні штильові дні, коли температура води зростає до 29°С, вертикального перемішування немає, в придонні горизонти надходить дуже мало кисню, вміст якого зменшується до 2,1-3,8 мг/дм3. Водночас в море потрапляє багато органічних забруднень і хімічних речовин, для окиснення яких витрачається значна кількість розчиненого кисню. У таких умовах створюються придухи, де в глибоких місцях масово гинуть риба та безхребетні тварини.В зимовий час Азовське море на три-чотири місяці зазвичай замерзає. Товща льоду може сягати 80-90 см.

Біота. Автотрофи Азовського моря представлені водоростями і вищими водяними рослинами. Загальна біомаса водоростей становить 1,2-1,5 млн т. Серед них домінують діатомові, зелені, синьозе-лені, динофітові, червоні, бурі, харові та ін. Навесні простежується “цвітіння” діатомових та динофітових водоростей. До найпоширеніших тут водоростей належить зелена нитчаста кладофора наскельна (Cladophora rupestris), яка влітку покриває суцільним шаром прибережне кам’янисте дно. Ближче до берегів трапляються зарослі зелених водоростей роду ентероморфи. У Сиваші масово розвивається зелена водорість дуналієла солоноводна (Dunaliella salina), з якої виробляють провітамін А.

У прибережних мілководдях Арабатської стрілки ростуть 13 видів квіткових водяних рослин. Поблизу Керченської протоки видове різноманіття збільшується до двох десятків. Разом з водоростями вони створюють первинну ланку трофічного ланцюга.

Для Азовського моря характерні два головні види фауни – середземноморська і реліктова (понтична), які існують відносно ізольовано. У східній частині Таганрозької затоки скупчена реліктова фауна, а в західній – середземноморська. Між ними розташована зона з еврігалінними представниками обох фаун, котрі приурочені до солонуватої зони з 3,6-7,2%о вмісту солей.

Із середземноморських видів найширше представлені групи поліхет (22 види), молюски (12 видів) і амфіпод (11 видів). У прибережних ділянках поширені великі колонії бокоплава (Pontogam-marus maeoticus) з ракоподібних, біомаса яких на піщаних плесах становить 500-600 г на 1 м2. У високомінералізованих водах Сивашу широко поширений зяброногий рачок артемія соляна (Artemia salina), який пристосувався до вод, солоність яких 150-200 г/дм3. Його кількість може сягати десятків тисяч особин на 1 м2, бо він не має конкурентів. Усього до умов пелагіалі пристосувалися майже 50 видів безхребетних.

Після зарегулювання стоку річок Дону й Кубані значно підвищилася мінералізація вод Азовського моря, що спричинило появу небезпечних іммігрантів, зокрема, медузи вухатої (Aurelia aurita) і медузи коренеротої (Rhizostoma pulmo). Середня маса однієї особини -1,9 кг, загальна біомаса цих тварин 1970 року досягла 13,5 млн т. Зоопланктон, яким живиться медуза, є водночас кормом хамси, тюльки та інших дрібних риб, що спричинило різке погіршення кормової бази цих тварин і, відповідно, їх вилов.

Наприкінці 80-х років минулого століття в Азовське море, в якому знову підвищилася мінералізація води, зросло проникнення чорноморських видів, зокрема, такого небезпечного хижака планктону, яким є реброплав мнемніопсис Лейді (Mnemiopsis leidyi), виявлений вперше (1988) біля Керченської протоки. Цей хижак може поїдати до 82% літньої біомаси планктонних видів. Його біомаса у серпні-вересні досягає 28-32 млн т. Взимку цього реброплава у водах Азовського моря немає.

Бентосні організми Азовського моря представлені 110 видами безхребетних, з яких 30 видів є визначальними у загальній біомасі. Найпоширенішими є молюски, біомаса яких становить 70-75% від маси всього зообентосу, 15% припадає на ракоподібних та 5% – на червів-поліхет. Це дає підставу деяким біогеографам вважати Азовське море “молюсковим морем” (Г. Абдурахманов та ін., 2003).

Бентосні види є поживою для риб. Іхтіофауна Азовського моря налічує 79 видів. Вона представлена напівпрохідними (лящ, судак, тарань), прохідними (оселедці) і морськими видами (азово-чорно-морський осетр). Цей підвид російського осетра, крім Чорного і Азовського, водиться також в Каспійському морі. Зарегулювання стоку річок Азово-Чорноморського басейну різко погіршило природне відтворення цієї цінної риби, так само як севрюги (Acipenser stellatus), оселедця (Alosa kessleri pontica), які на нерест весною піднімаються у річки Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Кубань.

Серед риб центральних акваторій моря наймасовішими є тюлька (Clupeonella delicatula), хамса (Engraulis encrasicholus maeoticus) та атерина (Atherina mochon pontica). Тюлька постійно перебуває в Азовському морі, а хамса й атерина, як і оселедець, зимують у Чорному морі. Придонні риби представлені десятьма видами бичків. Зокрема, бичок-кругляк (Neogobius melanostomus), бичок-піщаник (N. fluviatilis), бичок-трав’яник (Gobius ophiocephalus) та ін.

Ще в першій половині ХХ ст. вилов цінних видів риб в Азовському морі становив понад 300 тис. т. щорічно. Однак внаслідок антропічного впливу речовин-забруднювачів, зарегулювання річкового стоку, відбору великої кількості прісних вод і заміни їх солоною чорноморською водою відбулося суттєве зниження рибопродуктив-ності цінних видів риб, зокрема осетрових. У 80-х роках вилов риби знизився до 60-120 тис. т, а 1993 року – до 21 тис. т. у рік (в уловах переважали тюлька і хамса). Крім антропічного впливу, таке різке зниження вилову зумовлене поширенням реброплава мнеміопсиса Лейді, який поїдав кормову базу, ікру та личинок пелагічних видів риб. За останнє десятиліття рибопродуктивність дещо зросла, що зумовлено зменшенням кількості хижака-мнеміопсиса внаслідок появи іншого ребпроплава з роду Beroe. Це позитивно вплинуло на збільшення кормової бази риб.

Проблеми Азовського моря потребують комплексного вирішення з боку України і Росії та зводяться до державних програм, що передбачають зменшення надходження речовин-забруднювачів, збереження і відтворення біологічних ресурсів, забезпечення збалансованого природокористування як в акваторії моря, так і в приморській водоохоронній смузі та водозбірному басейні загалом.

ПОДІЛИТИСЯ: