Економічне зростання і проблеми споживання природних ресурсів

Під економічним зростанням в економічній літературі розуміється приріст валового національного продукту (ВНП) за певний період часу (зазвичай за 1 рік).

ВНП – це сукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і сфери послуг. Це сума цін товарів і послуг, вироблених на території певної країни, незалежно від того, хто здійснює господарську діяльність – громадяни даної країни або іноземні піддані без так званого «повторного рахунку».

Для визначення сукупної вартості товарів і послуг з урахуванням національної приналежності їх виробників розраховується показник валового національного продукту (ВНП), який відрізняється від ВВП на сальдо зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту та імпорту товарів і послуг, сальдо перекладу прибутків від вивезеного за кордон капіталу.

Таким чином, ВВП і ВВП – це дві модифікації показника, що описує результати господарської кон’юнктури в країні.

Економічне зростання є найбільш вживаним критерієм економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися у фізичному (фізичний ріст) і вартісному вираженні (вартісної зростання). Перший спосіб більш надійний (т. К. Дозволяє виключити вплив інфляції), але не універсальний: при розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник для виробництва різних виробів. Другий спосіб вживається частіше, проте не завжди можливо до кінця «очистити» його від інфляції.

На макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

зростання обсягу ВВП / ВНП або НД;

темпи зростання ВВП / ВНП і НД в розрахунку на душу населення;

темпи зростання промислового виробництва в цілому, по основних галузях і на душу населення.

Економічне зростання визначається рядом факторів. В економічній науці широке поширення отримала теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж.Б.Сей. Суть її полягає в тому, що в створенні вартості продукту беруть участь праця, земля і капітал.

За зовнішньоекономічними і внутрішньоекономічних елементів можна виділити зовнішні і внутрішні чинники (наприклад, капіталовкладення діляться на що надходять в країну ззовні і на мобілізуються всередині країни, а ці останні можна розділити на використовувані всередині країни і на що вивозяться за межі країни і т.д.).

Поширена і поділ факторів на дві інші групи – залежно від характеру росту (кількісного і якісного).

До екстенсивних чинників зростання відносяться:

збільшення обсягу інвестицій при збереженні існуючого рівня технологій;

збільшення числа зайнятих працівників;

зростання обсягів споживаного сировини, матеріалів і палива. До інтенсивних факторів росту відносяться:

прискорення НТП (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основних фондів);

підвищення кваліфікації працівників;

поліпшення використання основних і оборотних фондів;

підвищення ефективності виробництва за рахунок кращої його організації.

При переважання екстенсивних факторів росту говорять про екстенсивному типі розвитку економіки, при перевазі інтенсивних чинників зростання – про інтенсивний тип.

При екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається завдяки кількісному збільшення факторів виробництва, а при інтенсивному – шляхом якісного їх вдосконалення і кращого використання.

Більш того, в цьому випадку економічне зростання можливе і при зменшуються темпи капвкладень, і навіть при зменшенні їх фізичного обсягу.

В умовах екстенсивного зростання зміна співвідношення між його чинниками відбувається порівняно рівномірно, і досягнення максимуму виробництва продукції ставиться в залежність головним чином від стану економічних ресурсів, поєднання витрат праці і капіталу і лише певною мірою від технічного прогресу.

З розвитком і освоєнням досягнень НТП інтенсивні фактори зростання стають переважаючими. Однак в реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи зростання в чистому вигляді не існують Тому краще говорити про переважно екстенсивному або переважно інтенсивному типі економічного зростання.

Сучасні теорії економічного зростання сформувалися на основі двох джерел: неокласичної теорії, що йде своїм корінням до теоретичних поглядів ж.б. Сея і що отримала закінчене вираження в роботах Дж.Б.Кларка (США); кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги.

Різні моделі економічного зростання оперують, як правило, одними і тими ж факторами, поєднані в залежності від умов країни і стану її матеріально-технічної бази. Структурувати їх можна по-різному, але загальновизнана наступна схема: фактори, що визначають фізичну здатність економіки до зростання, т. Е. Кількість і якість природних і трудових ресурсів, обсяг основного капіталу, технологія; 

Посилання на основну публікацію