Екологія людини

Екологія (від грец.»Ойкос»- житло і»логос»- наука) вивчає весь комплекс взаємовідносин живих організмів з навколишнім середовищем. Цілісність, сталість і, якщо воно відбувається, розселення людських груп засновані на взаємодії з навколишнім середовищем – безперервному обміні речовинами й енергією. Завдяки цьому обміну група одержує необхідні речовини і створює умови для свого існування.

Екологія людини – наука, яка вивчає взаємодії людини як біосоціальної істоти зі складним багатокомпонентним навколишнім світом, динамічними, постійно мінливими умовами існування.
Екологія в широкому сенсі означає динамічний взаємозв’язок співтовариства із середовищем, в якій воно знаходиться. Пристосування, необхідні для успішного існування в певних умовах, називають адаптаціями.

Середа – це комплекс навколишніх умов, в яких знаходиться співтовариство. До неї належать абіотичні (фактори неживої природи – фізичні та хімічні умови середовища), біотичні (фактори живої природи – міжвидові і внутрішньовидові відносини) компоненти, в тому числі особливості рельєфу, клімат, засоби повідомлення, тваринний і рослинний світ, і антропогенні фактори – діяльність людини, що призводить до змін середовища проживання живих організмів.
Комплекс, що складається з певної групи живих істот і середовища, в якій ця група існує, називають екосистемою. Під екологією людини слід розуміти екологію всієї екосистеми в цілому, розглянутої з точки зору ролі, яку відіграє в ній»людський компонент *.
Екосистема – це»боротьба за існування *, в якій успіх залежить від ефективності адаптаційних можливостей людини. Мета і значення адаптації полягає в збереженні біологічного гомеостазу, що представляє собою сукупність стійких станів, підтримуваних в організмі, і включає два взаємопов’язані процеси – досягнення стійкої рівноваги і саморегуляцію.

Посилання на основну публікацію