Екологічна ніша

Розгляд сукупності дії екологічних чинників підводить до поняття “екологічної ніші”. Цей термін запропонував американець Ж. Гріннел (1917) для оцінення екологічної амплітуди декількох чинників. За визначенням В. Кучерявого (2001) “екологічна ніша – це географічний простір з властивими йому природними умовами, що визначають існування будь-якого організму в природі, функціональну роль виду в біоценозі та його пристосованість до екологічних чинників'”. Екологічна ніша характеризує ступінь біологічної спеціалізації виду. Адже, згідно з принципом виключення, сформульованим Г. Гаузе (1934), “види, що займають одну і ту ж нішу, вступають у конкурентні зв’язки” І чим подібніші екологічні ніші, тим гостріша конкуренція, яка спричиняє перемогу одного і поразку іншого виду. З огляду на це види з однаковими вимогами до сукупної дії екологічних чинників не можуть співіснувати в одному й тому ж місцеположенні.

Дослідження екологічної ніші свідчать про те, що кожний вид за своїми потребами є достатньо специфічним, а еконіша є геопростором з безліччю координат (Р. Уіттекер, 1972); вона водночас є “загальною сумою адаптації організму” (Є. Піанка, 1981). Наступні дослідження еконіші дали змогу виділити фундаментальну та реалізовану нішу (В. Хатчинсон, 1978), або потенційну й реальну (в інтерпретації В. Кучерявого, 2001). Потенційна еконіша є сукупністю необхідних для виду умов місцезростання без будь-якого тиску з боку іншого виду і відповідає максимально можливій експансії першого виду. Реальна еконіша – це частина потенціальної ніші, яку фактично займає певний вид.

Міжвидова конкуренція за еконіші та екочинники має такі наслідки:

  • • еволюція видів і біоценозів;
  • • географічне поширення організмів;
  • • вертикальна й горизонтальна диференціація біотопів;
  • • морфологічні, функціональні та енергетичні особливості видів;
  • • життєві форми рослин і тварин.

Екологічні ніші досить рідко незайняті живими організмами, тобто є вільними або вакантними. У таких випадках дуже важливою умовою для організмів є здатність до адаптації в безконкурентному природному середовищі. Головні особливості, що дають змогу видам рослин займати вільні екологічні ніші, такі:

  • • різний тип розподілу кореневих систем;
  • • різний час настання фенологічних фаз;
  • • різна пристосованість до освітленості;
  • • різна потреба в елементах мінерального живлення тощо.

Можливості видів займати різні екологічні ніші у різний час

вегетаційного періоду дають змогу формувати складні угруповання рослин – лісові (рис. 7.13), чагарникові, лучні, болотні, степові

З екологічними нішами має тісний зв’язок географічний паралелізм, або вікаризм (лат. vicarius – заступник), коли вид в одній країні (континенті) має екологічно близького родича в іншій. Зокрема, в країнах з подібними кліматичними умовами формуються флора і фауна, представники якої відрізняються один від одного систематичним (філогенетичним) положенням, але займають подібні екологічні ніші. Найяскравішим прикладом може бути фауна сумчатих Австралії, де екологічну нішу вовка (Canis lupus) замає сумчастий вовк (Thy-lacinus cynocephalus), нішу куниці (Martes martes) – сумчата куниця (Dasyurus maculatus), мишей польових (Apodemus) – сумчаті миші (Phascoqalinae).

Водночас серед австралійських ссавців деякі екологічні ніші залишились не зайнятими. Зокрема, нішу копитних ссавців, яких немає на цьому континенті, лише деякою мірою зайняли великі нелітаючі птахи, такі як ему (Dromaius novaehollandiae) та казуари (Casuarius casuarius). Їхня висота сягає відповідно 170 і 150 см. До вікарних видів належить європейський зубр (Bison bonasus) і північноамериканський бізон (B. bison), гімалайський ведмідь (Ursus thibetanus) і північноамериканський чорний ведмідь, або барібал (U. americanus). Такі “географічні паралелі” можна знайти і серед рослин. Їх проводять, зокрема, між африканськими кактусами і молочаями, між саговниками і пальмами, між буком європейським (Fagus silvatica) і східним (F. orientalis).

Види, що займають в різних географічних областях однакові ніші, називають ще екологічними еквівалентами (Ю. Одум, 1986), а незайняті екологічні ніші – дефектністю біоти (А. Воронов та ін., 1985). Дефектність біоти найчастіше стосується біоти островів, для якої це явище найтиповіше.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.