Будова і значення аналізаторів

Організм людини і довкілля становлять єдине ціле. Діючий на людину безперервний потік зовнішніх подразнень змушує його пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, виробляти активні форми поведінки. У людини взаємини з зовнішнім середовищем проявляються у вигляді різних форм поведінки, у трудовій діяльності, яка протікає в умовах не тільки природного, але і соціального середовища – людського суспільства.

З самого раннього дитинства людина за допомогою різних органів чуття відчуває безліч відчуттів, становлять частину його життя. Ті відчуття, які особливо болючі або, навпаки, приємні, стають потужними чинниками, що формують шляху розвитку, характер особистості і цілі, до яких людина прагне.

Отримання від органів почуттів інформації про стан і зміну зовнішнього і внутрішнього середовища, її переробка, складання на її основі програм діяльності організму забезпечують аналізатори.

Вчення про аналізатори було створено Павловим. Аналізатори – це сукупність структур, які сприймають енергію зовнішнього роздратування, перетворюють її в нервові імпульси (сигнали). Аналізатор складається з трьох анатомічно і функціонально пов’язаних між собою елементів: 1) рецептора – периферичного відділу аналізатора, 2) провідникового відділу аналізатора і 3) коркового, або центрального, відділу аналізатора. Периферичний відділ – це рецептори, що сприймають певні види подразнень і трансформують їх у нервові імпульси. Рецепторами називають спеціальні органи або клітини, що сприймають зовнішні впливи (фізичні, хімічні, механічні) або зміни внутрішнього середовища організму. Усі рецептори мають високу збудливістю. Вони здатні сприймати самі незначні подразнення. Кожен рецептор реагує тільки на відповідні, специфічні для нього впливу.

На підставі місця розташування та виду сприймають сигналів всі рецептори можна поділити на три групи: екстерорецептори, пропріорецептори і інтерорецептори.
Екстерорецептори, що включають органи чуття, сприймають впливу зовнішнього середовища. Одні екстерорецептори збуджуються при безпосередньому зіткненні з подразником і сприймають температуру (тепло, холод), біль, дотик і тиск (тактильне почуття), смакові відчуття (солодке, кисле, солоне). Інші рецептори – дистантного дії. Вони реагують на світло, звуки, запахи, що надходять від джерела, що знаходиться на відстані від рецептора.

Пропріорецептори вловлюють зміни в стані опорно – рухового апарату. Вони сприймають скорочення м’язових волокон, натяг сухожиль і зв’язок, суглобових капсул.

Інтерорецептори розташовуються у внутрішніх органах, стінках кровоносних і лімфатичних судин і в інших органах і частинах тіла. Ці рецептори сприймають хімічний склад і тиск тканин і рідин в організмі, тиск крові в кровоносних судинах, механічні та інші впливи.

Провідниковий відділ аналізатора передає виникли в рецепторах нервові імпульси по провідних шляхах в центральну нервову систему аж до кори півкуль великого мозку. На своєму шляху до кірковійвідділі аналізатора нервові імпульси проходять через чутливі ядра спинного мозку, стовбура головного мозку, таламуса. У цих ядрах відбувається передача імпульсів з одних нейронів на інші. Потім нервові імпульси досягають відповідних чутливих (сенсорних) зон кори півкуль великого мозку.

Центральний, або корковий, відділ аналізатора – це чутливі зони в корі півкуль великого мозку (зорова, слухова, смакова, нюхова, загальної чутливості). Корковий кінець аналізатора є головним чутливим відділом. У корі чутливих центрів відбувається вищий аналіз інформації, що надійшла у вигляді нервових імпульсів. За участю асоціативних волокон ці сигнали передаються ефекторним руховим і вегетативним центрам. Таким чином, через аналізатори центральна нервова система, а отже, і весь організм отримують інформацію про навколишній світ і внутрішньому середовищі організму.

Посилання на основну публікацію