Біота річок та джерел

Проточні води річок суттєво відрізняються від стоячих вод озер. На води річок великою мірою впливає суходіл, який є водозбірним басейном
річки. Проточні води характеризуються високим рівнем турбулентності, а також високим ступенем насичення киснем.

Абсолютна більшість річкових вод є прісними. Залежно від літологічного складу гірських порід їх поділяють на тверді, або карбонатні, які пов’язані з карбонатними породами, і м’які, або хлоридні, які формуються внаслідок атмосферних опадів. Річки, вода в яких містить велику кількість завислих органічних сполук, називають чорними.

У річках, як і в озерах, виділяють бентосні, планктонні і нектонні екологічні угруповання організмів. Видовий склад бентосних угруповань значною мірою залежить від швидкості течії та складу порід днища (мул, рихлі відклади, щільний ґрунт, скельні породи). В мулі плесів найбільше трапляються кільчасті черви, двостулкові молюски, личинки комарів. Каміння у швидкоплинних потоках обростає водоростями і навіть мохами. Макрофіти заселяють ті прибережні ділянки, де сповільнена течія. Планктон утворений представниками водоростей, рачків, коловерток. У верхів’ях річок та потоків, на ділянках з швидкою течією планктонних угруповань майже немає, зважаючи на несприятливі умови розмноження.

Нектон складається з різних видів прісноводних риб, які адаптуються як до ділянок з повільною течією, так і швидкою течією від витоку до гирла. Зокрема, форель найліпше почувається у прохолодних швидких водах, а харіус, вусач, піскар, окунь, єлець – на ділянках з піщаним і гравійним дном, швидкою течією та доброю аерацією води; лящ, короп, лин, плітка, уклейка, щука – там, де течія досить повільна, дрібно піщане або й замулене дно. Проточні річки з повільною течією заселені земноводними – черепахами, ящірками, крокодилами. У нижніх та середніх течіях великих річок (Ганг, Інд, Брахмапутра) водяться прісноводний гангський дельфін (сусак), а в Амазонці й Оріноко та їхній притоках живе амазонський дельфін -інія (боуто). Річки здійснюють міграцію багатьох видів морських риб у річки, і навпаки. Така міграція характерна для вугрів, осетрів, лососевих та ін.

Прибережні смуги річок є добрим прихистком для земноводної фауни: амфібій, птахів, ссавців (бобер річковий, видра, водяна миша, водяна бурозубка та ін.). Вздовж берегів розвивається гідрофільна рослинність, яка водночас є своєрідним фільтром, який акумулює велику частину речовин-забрудників, що потрапляють з прилеглих сільськогосподарських угідь, комунікацій, населених пунктів, повітря тощо.

Науковці багатьох країн значну увагу приділяють процесові заростання річкових русел. Зокрема, польський вчений Паславський (Paslawski, 1964) залежно від швидкості течії, форми та глибини русла, температури води і доступу сонячного світла виділяє чотири типи заростання річок:

  • • русла слабо заростаючі глибоко врізані, добре освітлені, інтенсивно збагачені підземними водами;
  • • досить рясно заростаючі із зануреною у воду рослинністю з плаваючим на поверхні листям; глибокі річки з теплими водами (влітку);
  • • сильно заростаючі з мілководними розділеними бічними підвищеннями (ramiona);
  • • цілком заростаючі з мілководними руслами і виположе-ними днищами.

Розвиток рослинності зумовлений головно швидкістю течії води. Коли швидка течія води, яка перевищує 1,5 м/с, розвивається занурена рослинність. Надводна рослинність розвивається над дзеркалом в умовах, коли швидкість течії не перевищує 0,0-0,2 м/с (Starmack, 1976) (рис. 11.6).

Як приклад річкової біоти наведемо характеристику Південного Бугу (В. Вишневський, 2000, В. Романенко, 2001).

Гідрологічний та гідрохімічний режими. Південний Буг – одна з великих річок України. Його водозбірна площа розташована в межах країни. Довжина становить 806 км, площа басейну – 63 700 км2. Він бере початок на Волино-Подільській височині (321 м н. р. м.) поблизу с. Холодець Хмельницької області, а впадає в Бузький лиман. У верхній частині тече заболоченою долиною, ширина якої досягає 600-1200 м. Нижче гирла р. Іква Південний Буг несе свої води в межах Українського кристалічного щита значно вужчою долиною (200-600 м). На ділянці від Первомайська до с. Олександрівка річище стає вузьким, порожистим, із середнім нахилом 29 см/км, а високі круті береги досягають 90 м. У Причорноморській низовині річка протікає розширеною долиною і має значно ширше русло.

Гідрологічний режим Південного Бугу характеризується сезонними змінами водності. На весняну повінь припадає від 50 до 80% водного стоку. У літню і зимову межень річка маловодна. Восени простежується деякий підйом води, пов’язаний з випаданням дощів. Середні річні витрати води становлять 88,9 м3/с, а річний стік -2,81 км3. Водність річки формується з правобережних (Вовк, Згар, Ров, Савранка, Кодима та ін.) та лівобережних (Бужок, Іква, Соб, Синюха, Мертвовода, Інгул та ін.) приток.

Найбільша (до 60%) кількість води надходить до нього зі стоком р. Синюха, її водозбірна площа становить 26% від усієї площі водозбору головної річки. Другою за водністю є лівобережна притока Інгул завдовжки 354 км, площа водозбору – 9 890 км2. Впадає Південний Буг безпосередньо в Бузький лиман поблизу м. Миколаїв.

Південний Буг – одна з найбільш зарегульованих річок України. В його басейні побудовано 197 водосховищ і 6,9 тис. ставів із сумарним об’ємом близько 1,5 км3 води. Деякі з них уже припинили своє існування. Сьогодні працюють Новокостянтинівська, Сабарівська, Сутиська, Ладижинська, Первомайська, Олександрівська ГЕС та ще кілька з відповідними водосховищами (рис. 11.7).

Найбільшим водокористувачем Південного Бугу є ПівденноУкраїнський енергокомплекс, який складається з Південно-Української АЕС та Олександрівської ГЕС. Будується Ташлицька ГАЕС. До водогосподарських об’єктів комплексного призначення належить Ладижинське водосховище. Його використовують як водойму-охо-лоджувач Ладижинської ТЕС та Ладижинської ГЕС. Водосховище займає площу 20,8 км2, його довжина становить 45 км, повний об’єм -150,8 млн м3. Південний Буг протікає по геологічно різних ландшафтних зонах, що зумовлює формування різної якості його води.

Загальна закономірність полягає у зростанні мінералізації води від верхів’я до гирла. Наприклад, середня мінералізація води на ділянці річки поблизу м. Вінниці становить у середньому 475 мг/дм3, а поблизу м. Первомайська (нижче впадіння р. Синюхи) вона зростає до 716 мг/ дм3. У р. Інгул біля впадіння в Бузький лиман мінералізація перевищує 1000 мг/дм3. Під час повені загальна мінералізація води в Південному Бузі xa його притоках зменшується на 20-30% порівняно з літньою або зимовою меженню.

Залежно від сольового складу ґрунтів, через які протікає річка, змінюється концентрація головних іонів і навіть клас води. Якщо у верхній частині річки у воді переважають іони НСО3- та Са2+ (гідро-карбонатно-кальцієвий клас води), то в напрямку до гирла зростає вміст сульфатів натрію і калію.

На газовий режим Південного Бугу суттєво впливає зарегулю-вання його стоку та протікання по заболочених (верхів’я) та порожистих (район Первомайська) ділянках. Загалом для Південного Бугу характерна досить висока насиченість води киснем. На порожнистих ділянках річки та нижче за течією вміст кисню не знижується менше ніж на 100% насиченості. Невисокий рівень вмісту у воді органічних речовин (біхроматна окиснюваність близько 20 мг О2/дм3) також є важливим чинником підтримання високого рівня насиченості води киснем. Вода Південного Бугу поблизу Первомайська і нижче за течією має підвищену твердість (6,1-6,2 ммоль/дм3), що зумовлюється відшаруванням вапнякових порід, які тут розташовані. На зарегу-льованих ділянках, де утворились водосховища, кисневий режим води залежить не тільки від її перемішування, а й від інтенсивності перебігу фотосинтезу.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.