1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Біота боліт

Біота боліт

Значні площі земної поверхні займають болота – неглибокі перезволожені ділянки землі, рівень води в яких періодично нижчий від його поверхні, частково або повністю вкриті рослинністю з домінуванням видів-гелофітів (грец. helos- болото). Характерною ознакою більшості боліт та заболочених територій є утворення торфу як кінцевий наслідок біологічних процесів, що в них відбуваються.

Болота утворюються внаслідок замулення й заростання озер та заболочування суходолу в пониженнях рельєфу у разі перезво-ложення. Виділяють шість геоморфологічних типів боліт: заплавні (їх поділяють ще на притерасні та плавневі), староруслові, долинні, котловинні, болота схилів, або “висячі”, та болота підніжжя схилів, які трапляються у гірських та пагорбкуватих регіонах.

У кожній природній зоні переважає певний тип боліт. Зокрема, для зони мішаних лісів характерні заплавні та котловинні, для лісостепу – заплавні, староруслові, котловинні. У степовій зоні переважають заплавні та плавневі болота, що утворились внаслідок будівництва водосховищ та підтоплення значних земельних площ. У підніжжі гір трапляються передгірські заболочені землі, а в гірській місцевості – котловинні та болота схилів.

Крім поділу за геоморфологічними ознаками, болота можуть вирізнятися за характером рослинності та розташуванням на місцевості. Зокрема, у долинах річок, місцях виходу водних джерел утворюються низинні болота, а на підвищених формах рельєфу – верхові. Болота, які займають проміжне положення, належать до перехідних. За характером водного живлення і складом рослинності болота поділяють на оліго-, ев- та мезотрофні.

Характерними ознаками оліготрофних верхових боліт є опукле сфагнове торфовище. Таке болото живиться атмосферними опадами, має характерну оліготрофну рослинність, до складу якої належать мох сфагнум, журавлина, пухівка піхвова, півники болотні, багно звичайне, чорниця, береза низька та ін. До евтрофних належать низинні болота, які живляться поверхневим стоком та ґрунтовими водами, збагаченими мінеральними солями. Як і в озерах, трофність боліт залежить від надходження до них біогенних елементів, особливо азоту та фосфору. В евтрофних болотах з вищою мінералізацією води переважають зелені мохи, осока, очерет, рогіз та інше болотне різнотрав’я. На таких болотах трапляється береза пухнаста, вільха чорна тощо. Перехідні, або мезотрофні, болота за хімічним складом води і видовим складом рослинності займають проміжне положення між низинними і верховими.

За хімічним складом вода низинних і верхових боліт має певні відмінності. Для верхових боліт головним джерелом надходження води є атмосферні опади, в яких концентрація мінеральних речовин дуже низька. Внаслідок постійного промивання слабомінералізо-ваними атмосферними опадами болотні ґрунти втрачають значну частину лужних елементів і набувають кислої реакції ґрунтового розчину. Особливо низький вміст у ґрунтах та воді таких боліт кальцію, магнію та бікарбонатів. Водночас у їхньому складі постійно є залізо, марганець, гумінові кислоти.

Для верхових боліт типовою є кисла реакція води, показник кислотно-лужної рівноваги (рН) якої коливається в межах 3,6-4,5. Інколи цей показник стає ще меншим. Концентрація фосфору дуже низька, він наявний зазвичай у формі органічних сполук, що важкодоступні для засвоєння рослинами. На відміну від верхових, в низинних болотах мінералізація води і ґрунту вища, що пов’язано з водним живленням ґрунтовими водами та поверхневим стоком. Розчинені органічні речовини мають ґрунтове походження з переважанням фульвокислот, що надають воді жовто-бурого відтінку.

Зважаючи на всі особливості хімічного складу води і торф’яних ґрунтів, у болотах різної трофності часто виявляються схожі рослинні угруповання. Є і специфічні рослини, приурочені до певних умов середовища. Загалом біологічне різноманіття боліт і біомаса гідробіонтів різних трофічних рівнів невеликі.

Планктонні водорості представлені, головно, золотистими (види динобріон роздвоєний, синура ягідкова, маломонас хвостатий) та криптофітовими (криптомонас яйцеподібний). Їхня біомаса найбільша навесні та в осінній теплий період. Улітку їх змінюють десмідієві водорості (бамбузина Бребіссона, мікрастеріас зрізаний та ін.). У верхових болотах протягом весни й осені простежується значна кількість діатомових (евнотіа півмісячна, фрустулія ромбоподібна та ін.) та деяких хлорококових водоростей (ооцистис поодинокий). Інколи у цих болотах трапляються синьо-зелені водорості (стигонема очкаста). На відміну від верхових, у низинних болотах у фітопланктоні домінують зелені вольвоксові, хлорококові, евгленофітові і си- ньо-зелені водорості. Загалом у болотних водах, які мають низьку концентрацію біогенних елементів та високу кислотність, умови для розвитку фітопланктону не є сприятливі.

Зоопланктон верхових боліт найширше представлений коловертками. Серед них найчастіше трапляються кератела болотна, кератела вальга, кератела пильчаста, поліартра платиптера. У таких болотах досить поширені гіллястовусі ракоподібні – босміна довгоноса, поліфем педикулюс, сида прозора, церіодафнія афініс, хідорус сферичний. Для низинних евтрофних боліт з нейтральною або слаболужною водою типовими представниками зоопланктону є гіллястовусі й веслоногі ракоподібні (акантоциклоп зелений, діаптомус великий, макроциклоп білуватий). У таких болотах немає багатьох видів коловерток, характерних для верхових боліт. У мезотрофних болотах залежно від особливостей гідрохімічного складу води і ґрунту можуть траплятись гідробіонти, притаманні як верховим, так і низинним болотам. У планктоні боліт широко представлені десмідієві водорості, які інтенсивно розвиваються у слабокислих і нейтральних водах, а із зоопланктону – види роду Ceriodaphnia.

Видовий склад зообентосу в болотах дуже бідний, що зумовлено низьким вмістом кисню, наявністю метану в придонних шарах води та виходом інших токсичних газів з-під покладів торфу. Типові болота майже не мають сформованої іхтіофауни. Це пояснюють не лише хімічним складом води, а й ізольованістю боліт від інших водойм, де розмножуються риби.

У болотах живуть і специфічні організми, які можна розглядати як індикаторні. Зокрема, у верхових болотах, де загальна низька біопродуктивність і біорізноманіття, є кліщі Lohmannella violacra та комахи роду Lencorrhinia, що пристосувалися до таких умов. Збереження болотних екосистем важливе з різних поглядів. По-перше, як водорегулювальних систем; по-друге, як об’єктів ландшафтного різноманіття з притаманною їм біотою.

Для території України характерна невисока заболоченість і за-торфованість. Із 4190 тис. га загальної площі боліт (1,7% території) торфоболотні землі та болота становлять 613 тис. га (14,6%), заболочені землі – 745 тис. га (17,8%) і перезволожені землі – 2834 тис. га (67,6%). Найбільші площі боліт на території України наявні на території Українського Полісся (рис. 11.8). Ця провінція має особливості, що сприяють заболочуванню земель. Першопричиною заболочення є те, що Поліська низовина оточена височинами, з яких постійно стікають поверхневі й підземні води. У верхових болотах України, де чергуються зволожені та сухіші ділянки, рослинність представлена як гігрофітами, так і ксерофітами. На торф’яних ґрунтах з підвищеною кислотністю води добре ростуть сфагнові мохи (Sphagnum fascum, Sph. medium, Sph. balticum та ін.). Тут трапляються невеликі чагарники касандри, або хамедафни чашкової (Cassandra calyculata), лохини (Vaccinium uliginosum), багна звичайного (Ledum palustre), журавлини (Vaccinium oxycoccos).

На території Рівненської області розташований найбільший в Україні болотний масив Кременне. Тут можна простежити всі головні етапи розвитку боліт – від низинних до верхових. До цього масиву належить заповідне болото Сира Погоня площею 10 000 га. Ще більший за площею (19 600 га) заповідний болотний масив Переброди, розташований у Дубровицькому районі. Озеро Переброди, розташоване в однойменному болотному масиві, і є єдиним в Україні периферійно-оліго-трофним болотом, де збереглась у первинному природному вигляді типова болотна рослинність. Це одне з небагатьох в Україні місць гніздування чорних лелек і журавлів.

До верхових і перехідних боліт належать Озерянське і Гвізд, розташовані на Житомирському Поліссі. Вони займають площу понад 1000 га кожне. Для них характерні поклади торфу глибиною до 4-6 м, під якими лежать збіднілі на мінеральні солі водольодовикові поклади у складі донних ґрунтів. Значні болотні масиви зосереджені на території Чернігівського Полісся. Для Чернігівщини характерна розвинена річкова система та великі площі низинних боліт. Торф’яні болота займають близько 4,5% території області. Серед них найбільші болота Замглай, Остерське, Сковське, Смолянське, Гало, Видра. Значні їхні площі меліоровані, їх використовують у сільському господарстві. Деякі болотні масиви мають статус гідрологічних заказників. Серед них Соснинський (площа 406 га), Мох (площа 98 га). В урочищі Гало розкинулось надзвичайно красиве болото Гальський Мох, площа якого 28 га, а середня товщина торф’яних відкладів – 1,5-2,0 м. Воно є пам’яткою природи.

Лісостепова зона має розрізнені заболочені площі в долинах великих річок. Значні болотні масиви розташовані у Волинському лісостеповому регіоні, зокрема, у широких заплавах річок Стир, Іква, Липа та інших, де утворились низинні торф’яники. Заплавні болота навколо цих річок характеризуються злаково-осоковою та очеретяно-сфагновою рослинністю. Це також стосується Придніпровської низовини, зокрема, долин річок Трубіж, Удай, Сула, Псел. Найбільше заболочені площі лівобережної частини (3%), а менше заболочені (1%) розташовані на правому березі Дніпра. За типом рослинності тут переважають осокові, осоково-сфагнові, очеретяні та осоково-очеретяні болота.

ПОДІЛИТИСЯ: