Біосоціальна сутність людини

Біологічний вид «людина розумна» являє собою унікальну життєву форму, яка об’єднує біологічну і соціальну сутність.

Беззаперечно «людина розумна» належить живій природі і відноситься до царства тварин.

Життєдіяльність людського організму грунтується на фундаментальних біологічних процесах:

  • харчуванні;
  • диханні;
  • виділення;
  • русі;
  • розмноженні і т. д.

Всі ці біологічні процеси відбуваються з людиною безперервно і їм належить визначальна роль у забезпеченні життєздатності.

Поряд з цим людина – унікальний вид живих організмів.

Людина веде громадський спосіб життя, має розумом, здатність до творчості і творчої праці, володіє мовою, яка дозволяє передавати інформацію (знання, уміння, навички) з покоління в покоління, накопичуючи і примножуючи її.

На відміну від всіх інших видів, які пристосовуються до природних умов в результаті морфофізіологічних змін, людина переробляє навколишнє середовище, користуючись знаряддями праці, виготовляючи одяг, будуючи житло, культивує рослини і одомашнює тварин, розвиваючи науку і виробництво.

Процес індивідуального розвитку людини базується на інформації двох видів.

Перший – біологічна інформація, яка зафіксована як генетична в ДНК (універсальний для всіх живих організмів механізм зберігання, реалізації та передачі з покоління в покоління інформації). Завдяки ДНК в індивідуальному розвитку людини складається специфічний комплекс анатомічних і фізіологічних ознак, властивостей, якостей, які відрізняють її від інших видів живих організмів.

Однак, оскільки існують розум і мова, у людини є і другий вид інформації, представлений сумою знань і умінь. Вони створюються, зберігаються, використовуються та примножуються поколіннями людей у міру розвитку людського суспільства. Освоєння їх індивідуумом відбувається в процесі її виховання, навчання та спілкування у суспільстві.

Дана особливість визначається поняттям соціальної спадковості, яка притаманна виключно людському суспільству.

На соціальній сутності людей засновані закономірності нашого історичного розвитку, що й обумовило послаблення ролі природного відбору. З появою кроманьйонців природний добір втрачає провідне значення у розвитку людини і біологічна еволюція поступається місцем соціальній.

Морфофізіологічні характеристики людини не змінилися з епохи кроманьйонців.

Однак на ранніх етапах розвитку була яскраво виражена внутрішньовидова і міжвидова боротьба за існування і головним фактором еволюції виступав саме природний відбір.

Зміна умов проживання стародавніх предків людини, австралопітеків – перехід від деревного способу життя до життя в степових умовах – призвело до прямоходіння і вивільнення передніх кінцівок. Це, в свою чергу, сприяло розвитку гарматної діяльності за допомогою предметів, які підбиралися. Недолік рослинної їжі стимулював хижацтво і спільні дії на полюванні, що посилювало значення соціальної поведінки.

На цьому етапі починаються процеси прогресивного розвитку верхніх кінцівок і головного мозку під дією природного відбору, спрямованого на підвищення здатності до ручної праці і рівня соціальності у предків людини.

Посилання на основну публікацію