Біосфера Землі і людина

Біосфера, як і будь-яка екосистема, знаходиться в постійному розвитку. Вважається, що кілька мільярдів років тому жива речовина біосфери було сконцентровано переважно у водному середовищі, тільки пізніше була освоєна суша, але, ймовірно, загальний рівень продукції і тоді була близькою до сучасної. Незмінним залишався і набір основних функціональних блоків.

Розвиток людської цивілізації призвело до істотної перебудови біосфери. Розвиток науки і техніки і прагнення задовольнити всі потреби постійно збільшується популяції людей привели не тільки до істотної зміни і навіть зникнення місцевих екосистем, а й позначилися на функціонуванні та стійкості всієї біосфери. Часто подібний вплив мало і має характер екологічної катастрофи. Таку – перебудовану людиною – біосферу часто називають техносферою (грец. Techne -мастерство).

Очевидні порушення біосфери, і втрата нею (так само як і місцевими екосистемами) здатності до самовідтворення, саморегуляції і самоорганізації підштовхнули людство до обговорення та розробки різних шляхів збереження природи. В першу чергу мова йде про збереження екосистем і біологічного різноманіття – і про вироблення підходів, які забезпечують сталий розвиток – тобто розвиток, спрямоване на довгострокове і взаємовигідне співіснування біосфери і людини в ній. Реалізація цих підходів означатиме перехід від техносфери до ноосфери (греч. Noos – розум) – сферу розуму.

Біосфера – це складна, грандіозна еколо-географічна система, що включає в себе численні системи нижчих рангів: біогеоценози, популяції, організми. Всі вони певним чином взаємодіють один з одним і забезпечують, з одного боку, певну стійкість біосфери, а з іншого, – її розвиток, еволюцію. Багато в чому і те, і інше визначається біологічною різноманітністю, тобто тим різноманіттям форм життя і біологічних систем, яке ми можемо реально спостерігати нині і реконструюємо для минулих епох.

Сучасне уявлення про біосферу як унікальної саморегулівної, самовоспроізводімості і самоорганізується системі перегукується з роботам французького філософа і палеонтолога П’єра Тейяра де Шардена і В. І. Вернадського початку XX століття. Англійський дослідник Джеймс Лавлок, розвиваючи їх погляди, образно описує біосферу як
своєрідний сверхорганизм.

Палеонтологічні (від грец. Palaios – древній) знахідки свідчать, що в ході розвитку життя на Землі одні групи організмів замінялися на інші, але при цьому завжди існували форми, що виконують різні геохімічні функції. Таким чином, постійно підтримувалися умови, необхідні для існування життя. Кількість живої речовини також було більш-менш постійно протягом кожного геологічного періоду. У цьому полягає закон константності живої речовини, фактично обгрунтований В. І. Вернадським.

Зі становленням цивілізацій роль людини в біосфері істотно змінилася. Так, щорічні енергетичні потреби кожного первісної людини оцінюються приблизно в 2х104 кДж. З освоєнням вогню, появою землеробства і тваринництва людина стала використовувати близько 5х104 кДж. Зараз кожен житель планети Земля споживає не менше 30х104 кДж енергії на добу. Природно, задоволення цих потреб вимагає значних ресурсів. В основному це або продукція сучасних живих організмів (в тому числі спеціально культивованих), або та сама продукція, але вироблена в попередні епохи і зафіксована у вигляді біогенних накопичень – вугілля, нафти, газу.
Якщо враховувати загальну обмеженість ресурсів, очевидно, що існують деякі межі зростання та існування цивілізації. Земля не здатна прогодувати і підтримувати занадто велике населення. За різними розрахунками, на нашій планеті з урахуванням сучасних науково-технологічних розробок може жити від 10 до 17 мільярдів людей. Однак ця оцінка дуже приблизна.

Посилання на основну публікацію