Біогеографічні дослідження теренів України

Найдавніші відомості про біоту південної частини України, зокрема пониззя Дніпра, знаходимо у творах античних учених – історика Геродота та географа Страбона. Саме від них дізнаємося про багатство лісів (гілей), повноводдя річок та різноманіття тварин. Геродот зазначає про “море в країні буддинів, що знаходиться в лісі з очеретяними заростями, у яких багато бобрів і видр”.

У другому періоді терени України досліджував французький інженер Гійом-де-Боплан, який вперше склав детальну, як на той час, карту України та коментар до неї під назвою “Опис України” (в російському перекладі вперше опублікована 1832 року). У тексті знаходимо чимало відомостей про лісову й степову біоту, домінуючі лісові породи та характерну фауну. Деякі автори на підставі даних Гійома-де-Боплана дійшли висновку, що всередині XVII ст. лісистість України перевищувала сучасну майже втричі.

У другій половині XVIII ст. експедиційні дослідження проводив академік П. Паллас, результати яких опубліковані в тритомній праці “Записки путешествия в южные губернии России с 1793 по 1794 г.”, а також “Кратком физическом и топографическом описание Таврической области”, де йдеться про комплексну характеристику південного пасма Кримських гір. Дещо раніше, в 1768-1775 роках на півдні України працювала експедиція під керівництвом академіка І. Гюльденштедта, яка досліджувала біоту та ґрунти і вперше описала так званий “високий степ”, приурочений до Українського кристалічного щита. Тоді вперше було висловлено припущення про рослинне походження чорноземних ґрунтів, описано степові ландшафти. Четвертий період вирізняється цілою когортою визначних дослідників біоти України. Серед них такі відомі постаті, як В. Доку-чаєв, А. Реман, В. Липський, Й. Пачоський, Г. Танфілєв, В. Талієв та багато інших. Якщо праці В. Докучаєва “Наши степи прежде и теперь”, “Руський чорнозем” є загальновідомими, виконаними на підставі досліджень полтавських чорноземів, то праці польського вченого А. Ремана менше відомі в Україні. Зауважимо, що А. Реман є засновником кафедри географії Львівського університету (1882), відомий флорист, систематик і ботаніко-географ, який досліджував терени південної і західної України, а також Кавказ, Південну Африку, куди здійснив дві експедиції, суттєво розширивши знання про флору цих регіонів.

Багато вчених з цієї кагорти розпочинали свої студії біоти в останній четверті XIX ст. і продовжували їх у наступному п’ятому періоді, тобто у першій половині XX ст. Серед них відомий ботаніко-географ і флорист В. Липський (1863-1937), який досліджував терени України і Молдови, Кавказу і Середньої Азії, Великих Зондських островів і Північної Африки. Цей видатний вчений описав чотири нових роди і понад 200 нових видів та різновидів рослин, що є значним внеском у ботанічну й біогеографічну науку. Його іменем названо 45 видів рослин. В. Липський був не тільки визначним вченим, а й організатором науки. З 1919 року він – академік, у 1921-22 – віце-президент, а в 1922-1928 рр. – президент Всеукраїнської академії наук. Згодом вчений очолює Одеський ботанічний сад, вивчає водорості Чорного моря. В. Станчинський пропонує поняття “біогеоценоз” У статті “До розуміння біогеоценоза” (1933) він з’ясовує сутність цього поняття та його співвідношення з раніше запропонованими “біоценоз”, “фіто-соціоценоз” та ін. Західні терени України у міжвоєнний період досліджували українські (М. Козій) та польські (В. Шафер) вчені.

Сучасні біогеографічні дослідження в Україні проводять вчені академічних та університетських закладів. Їхніми зусиллями завершено багатотомне видання флори і фауни України, проведено геоботанічне районування та видано серію карт рослинності заповідних об’єктів.

У цей період видано “Визначник рослин України” (1964), “Определитель высших растений Украины” (1987), “Рослинність УРСР” у чотирьох томах (Природні луки; Болота; Ліси; Луки; Степи, кам’янисті відслонення, піски), “Ліси України” (А. Солдатов, С. Тюков, М. Туркевич, 1960), “Болота УРСР” (Є. Брадіс, Г. Бачуріна, 1969), “Лісові ресурси України, їх охорона і використання” (С. Генсірук, В. Бондар, 1973); “Геоботанічне районування Української РСР” (1977) і “Географія рослинного покриву України” (Ю. Шеляг-Сосонко, В. Осичнюк, Т. Андрієнко та ін., 1982).

В останній період видано праці професорів С. Генсірука “Ліси України” (1992, 2002), С. Генсірука, М. Нижник “Географія лісових ресурсів України” (1996), М. Голубця “Від біосфери до соціосфери” (1997), “Плівка життя” (1997), “Екосистемологія” (2000), у яких досліджуються теоретичні проблеми біоценології та екосистемології. Професор С. Стойко започаткував в Україні нову науку – геосозологію, розробивши її теоретичні та прикладні засади.

Відомий зоогеограф І. Пузанов досліджував географію тварин Криму, проблеми охорони природи. Його праця “Зоогеографія” (1949) досі є єдиним україномовним підручником для вищих навчальних закладів. Професор Київського університету О. Кістяківський на підставі даних про поширення птахів здійснив зоогеографічне С. Стойко (нар. 1920) районування Закарпатської області, а професор цього ж університету В. Артоболевський досліджував фауну птахів Київської та Чернігівської областей. Професори О. Маркевич і К. Татаринов вивчали зоогеографію відповідно безхребетних і хребетних України.

Про науковий доробок інших українських дослідників біоти (І. Григори, Д. Гродзинського, К. Малиновського, Я. Дідуха, В. Кучерявого, В. Романенка, В. Соломахи та ін.) йдеться в окремих розділах підручника.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.