Біогеографічне районування Світового океану

Незважаючи на активні океанологічні дослідження багатьох учених і вихід у світ фундаментальних наукових праць (К. Беклемишев, 1969; Биология океана, 1977; Ч. Дрейк та ін., 1982; В. Степанов, 1983; Космические методы геоекологии, 1998 та ін.), проблема біогеографічного районування Світового океану є дискусійною. Причиною цього є те, як зазначав І. Пузанов (1949), “…що внаслідок своєрідності умов поширення, властивих тваринам пелагіалі, абісалі й літоралі, не можна подати схему фауністичного розчленування, однаково придатну для всіх цих “царств” одночасно”. Очевидно, ця та інші причини зумовили авторів підручника “Биогеография” (2003) відмовитися від схеми біогеогра-фічного районування Світового океану.

Зважаючи на фаховість застереження І. Пузанова та інших дослідників, ми пропонуємо розглянути цю проблему в загальних рисах, як свого часу це зробили В. Геттнер (1936), А. Воронов (1987), В. Ки-сельов (1995). Ці автори виділили сім біогеографічних областей, які за аналогією з біогеографічним районуванням суходолу пропонуємо називати царствами (рис. 12.8): Арктичне, Бореально-Тихоокеанське, Бореально-Атлантичне, Тропіко-Індо-Тихоокеанське, Тропіко-Ат-лантичне, Нотально-Антарктичне (Субантарктичне) і Антарктичне. Виділені царства об’єднують неретичну і пелагічну водні товщі, але не буруть до уваги відмінність біоти в бентосі й пелагіалі. Кожне біогеографічне царство Світового океану охоплює одну-дві пелагічні області та кілька неретичних.

Арктичне царство. Південну межу цього царства (між Європою і Північною Америкою) проводять від Кольського півострова до архіпелагу Шпіцберген і дальше на захід до о. Ньюфаундленд, між Азією і Північною Америкою – по північній окраїні Берингового моря. Температура води тут завжди низька (близько 0°С), солоність нижча від середніх показників, що спричинено таненням льоду та виносом прісних вод річками. Влітку частково, а взимку цілком акваторія покрита льодом з більшими чи меншими ополонками.

Рослинність представлена водоростями. Влітку їх скупчення простежується в місцях танення льоду. Бурі водорості добре розвиваються в холодних водах, зелені – в тепліших, а червоні – рівномірно, незалежно від температурних відмінностей води.

Райони, багаті фітопланктоном, дають змогу розвиватися зоопланктону і нектону. Тут поширені різноманітні тварини від крилоногих молюсків лімацин до дельфінів гринда, або нарвалів (Globio-cephalus melas), та білух (Delphinapterus leucas). Птахи представлені чайками і чистиками. Ендемічною серед чайок вважаються білу, а серед чистиків – люрик. Протягом багатьох століть люрик був об’єктом китобійного промислу ескімосів, а з ХІХ ст. – європейських китобоїв, які до 1900 року його майже винищили. Тепер поголів’я цих тварин не перевищує кількох тисяч особин, незважаючи на те, що міжнародна заборона полювання на них введена ще 1937 року.

Біля берегів Аляски ескімоси щорічно добувають від 20 до 50 голів гренландського кита (для них дозволено обмежене полювання на цих тварин). З тюленів тут поширена нерпа (Phoca nispida), морський заєць (Erignathus barlatus), губатий тюлень (Cystophora cristata) (рис. 12.9). Назва цього зумовлена наявністю пузиря, подібного на кашкет, який може роздуватися, коли тюлень перебуває у збудженому стані (рис. 12.9). Водяться тут моржі (Odobenus rosmarus), полювання на яких з 1952 р. заборонено в Норвегії, а також наявні обмеження і в Гренландії, за винятком постійних жителів цього острова. Цілий рік льодами Арктики бродить білий ведмідь (Ursus maritimus) – найбільший хижак тваринного світу, якому загрожують не тільки мисливці (щорічно відстрілюють у Канаді 665, Алясці – 100, Гренландії – 115 особин), а й глобальне потепління.

З риб найхарактерніші сайка (Gadus saida), навага (Gadus navaga) і полярна камбала (Pleuronectes glacialis), а також лікоди та чотирирогі бички. Клас ракоподібних представлений нечисленною кількістю десятиногих раків і крабів. Водночас простежується багатство амфіпод, або бокоплавів, яких тільки біля берегів Шпіцбергену налічують 73 види. Типовими є тут морські таргани (Mesidothea sabinei, M. entom-on), що трапляються мозаїчно великими скупченнями, а з креветок -родини Crangonidae i Pandalidae. Голкошкірі також дуже численні й утворюють великі скупчення одного виду. Молюски, актинії, губки та інші безхребетні представлені сидячими формами. Біля берегів о. Шпіцберген сидячі форми кільчастих червів становлять дві третини з усіх літоральних видів. У межах Арктичного царства виділяють пелагічну й неритичну області.

Бореально-Тихоокеанське і Бо-реально-Атлантичне царства мають багато подібних рис. Льодовий покрив тут формується локально і триває значно коротший період, ніж в Арктичному царстві. Температура води вища і її сезонні коливання значні – від 3 до 15°С і більше. Влітку значні коливання температури води від поверхні до дна. Тому більшість видів організмів, що тут водяться, мають широку термічну амплітуду (еврітермні). За світловим режимом бореалні царства Світового океану відрізняються від Арктичного цілорічною щодобовою зміною дня і ночі, що дає змогу автотрофним рослинам вегетувати впродовж більшої частини року. Південна межа царств збігається з середньорічною ізотермою (15°С) і проходить між 35 і 40° пн. ш. Теплі і холодні течії біля східних берегів Євразії і Північної Америки клиноподібно звужують акваторію царств.

За видовим складом бореальна біота значно переважає арктичну, але уступає тропічній. Найбагатшою вона є в літоральних і субліторальних (неритичних) областях. Саме ці області є районами про-мисливого риболовства та морського звіроловства.

У Бореально-Тихоокеанському царстві широко представлені бурі водорості (макроцистис і нереоцистис), а також японський гігантський краб, далекосхідні лососеві, яких немає у Бореально-Ат-лантичному царстві. Серед молюсків переважають устриці, мідії, морські гребінці, тихоокеанський кальмар (Ommatostrepes sloanei pacificus) – невтомний переслідувач сардин, – івасі та велетенський восьминіг (Octopus dofleini), який досягає 3 м довжини. Голотурії та асцидії є об’єктом промислу. Зокрема, асцидію Chelysoma ineguale японці вважають найбільшим делікатесом.

Ендемічними для Бореально-Тихоокеанського царства вважають лососеві – кита, горбуша, чавича, нерка тощо, які масово піднімаються на нерест у річки, що впадають в окраїнні моря. З птахів тут переважають чистикові, кайри, гаги, штопорикові. Ссавці представлені тюленями (котик і сивуч), каланом (морською видрою) з хижаків, японським і сірим китами, нині майже винищеними, так само як у ХУШ ст. була винищена морська (Стелерова) корова – велика травоїдна (до 8-10 м довжини) тварина з ламантинових. З дельфінів ендемічними є невеликий дельфін – білокрила морська свиня.

Види, роди та інші таксономічні категорії живих організмів, що водяться в обидвох бореальних царствах, яких немає в Арктичному, називають амфібореальними. З рослин таке поширення мають деякі види роду фукус і порядку ламінарієвих, значна кількість палтусів і тріскових риб, з безхребетних асцидій роду стієла, краби роду канцер та багато інших.

Види та інші таксони, які трапляються у помірно-холодних водах Північної і Південної півкуль, але яких немає у приполярних тропічних і екваторіальних водах, – називають біполярними. Такими є чимало видів бурих водоростей, з риб – кілька видів сардин та морських ссавців. Біполярність характерна і для деяких суходільних організмів, про що зазначали вище. Для океанічних мешканців, як зазначив Л. Берг, такі розриви ареалів могли виникнути внаслідок материкового зледеніння, коли температура тропічних вод суттєво знизилися і бореальні види змогли подолати тропічні та екваторіальні широти і розселитися в Південній півкулі вздовж західного побережжя Америки. Тут і тепер холодні Каліфорнійська і Перуанська течії досить близько підходять одна до одної, несучи, відповідно, помірні води Північної та Південної півкуль.

У Бореально-Атлантичному царстві рясно представлені бурі (ламінарія, малярія, фукуси) і червоні (апфельція) водорості. Ракоподібні поширені в літоральній і пелагіальній областях: веслоногі рачки, креветки, лангусти, омари. Риба-тріска, пікма, сайда, кефаль, камбала, зубатка також характерні для цих областей. Серед птахів тут багато видів чайок, чистикових, кайр, гагарок, а серед ластоногих – губатий, сірий і гренландський тюлені, з дельфінів – гринда, або нарвал, самці якого мають величезний бивень.

Деякі представники бореальної морської фауни (сірий дельфін і звичайна морська свиня, звичайний тюлень, морський оселедець, тріска та інші) мають амфібореальне поширення біля берегів Євразії та Північної Америки, але їх немає в окраїнних морях Північно-Льодовитого океану. Акад. Л. Берг пояснював таку розірваність ареалів тим, що температура води в пліоцені у полярних морях була значно вищою і багато видів морських тварин могли через ці моря проникнути з Північної Атлантики в північну частину Тихого океану і навпаки. Наступне похолодання, що було в антропогені, спричинило вимирання в полярних морях багатьох видів, але вижили вони в тепліших бореальних водах.

Тропіко-Атлантичне і Тропіко-Індо-Тихоокеанське царства. Для цих царств також є чимало спільних рис природних умов та біоти. Насамперед це високі температури поверхневих вод (понад 20,5°С) та їх однорідна солоність (34,5-35%о), що контрастує зі змінами температури поверхневих і глибинних вод, яка знижується у придонних горизонтах до 0°С.

В умовах високих температур і стабільної солоності вод формуються угруповання коралових рифів і атол, а в припливно-відпливній прибережній зоні – мангрові зарості. Основу планктону становлять водорості, зокрема, види роду саргасум (саргасум і турбінарія), а також фораменідери, крилоногі молюски, сифонофори, кільчасті черви, багато видів сальп і апендикулярій, які є поживою для медуз, ракоподібних та інших переважно більших видів молюсків. У тропічних водах широке поширення мають риби. Багато видів великих акул і скатів, літаючих риб з родини Scombresocidae, парусники (Histiop-horus orientalis).

До коралових рифів приурочені яскраво забарвленні рибки, риби-папуги. Тут знаходять притулок морські черепахи, які виходять на піщаний берег для відкладання яєць. З тропічними морями збігаються ареали птахів фрегатів і фаетонів, які харчуються морепродуктами. Із ссавців типовими є білодеревні тюлені, кашалоти, дюгони і ламантини. Загалом фауна тропічних царств надзвичайно різноманітна, але вона характеризується меншою рясністю популяцій, що зумовлено високою температурою вод, їх меншим насиченням киснем, слабким розвитком фітопланктону. Все це дало підстави вважати відкриті простори тропічних та екваторіальних вод своєрідною “океанічною пустелею”. Тільки в прибережних водах холодних течій та в місцях апвелінгу простежуються підвищена продуктивність планктону та всіх інших типів морських тварин, що утворюють нек-тонну екологічну групу організмів.

Субантарктичне і Антарктичне царства. Субантарктичне царство за багатьма ознаками природних умов подібне до бореаль-них. Тут простежуються найбільші коливання температури поверхневих вод, підйоми збагачених біогенними речовинами глибинних вод та їх змішування, що створює сприятливі умови для фотосинтезу первинної органічної речовини. Все це зумовлює різноманітність і рясність гетерогенних організмів. Окрім біполярних видів флори і фауни (бурі водорості, декілька видів китів, котики, звичайні тюлені, кільки, сардини та ін.), тут поширені із ссавців гривастий сивуч, південний котик, південний і карликовий кити, морський слон і морський леопард; з риб – представники родини нототенієвих; з птахів -королівський альбатрос та ін.

Води Антарктичного царства Світового океану, як і Арктичного, мають низькі температури і на тривалий час покриваються льодовим покривом. Екстремальність умов підсилюють численні айсберги, які продукує “льодовий материк”. Якщо порівнювати видове різноманіття суходолу й океану, то воно значно багатше у водному середовищі. Морські безхребетні, планктонні ракоподібні, що одержали назву “кріль” (родина Euphausiidae), влітку на поверхні води утворюють величезні скупчення, які є поживою для багатьох видів риб, птахів і ссавців. З риб поширена родина білокровних щук, з птахів – стаї буревісників і поморників, нерідко – крачки і альбатроси, качурки і пінгвіни, що є господарями цього царства. Біля берегів Антарктиди, поблизу островів і дрейфуючих айсбергів, водяться справжні тюлені (Уеделла, Росса, крабоїд, морський леопард, морський слон). Численною є популяція котиків. Кріль є чудовою поживою для китів. Тут трапляються великі стада синіх, фінвалів, горбачів, сейвалів, смугастиків та інших китів. Нерідко трапляються кашалоти, касатки та пляшконоси. Популяції губок, голкошкірих, ракоподібних та інших безхребетних утворюють придонні й донні угруповання.

Водночас зазначимо, що із середини минулого століття, коли Т. Хеєрдал надіслав Генеральному секретарю ООН тривожного листа про забруднення Світового океану, руйнівний вплив людини на морські біоценози не зменшився, а постійно зростав і досягнув критичної межі. Вилов морепродуктів наприкінці ХХ ст. становив понад 75 млн т., що наближається до максимально можливого (90 млн т). Популяції багатьох видів настільки зменшились, що це є загрозою їх зникнення. Це, зокрема, стосується всіх видів загону сиренових -ламантини і дюгони. Окремі види внаслідок забруднення вод Світового океану нафтопродуктами та іншими речовинами-забруднюва-чами можуть зникнути назавжди і поповнити так званий чорний список. У такому стані опинилися буревісник з островів Реюньон і Родрігес, японський червононогий ібіс, гуамська качка та інші види. Це свідчить про те, що світове співтовариство повинно більше уваги приділяти охороні морської біоти.

Посилання на основну публікацію