Антропологія – наука про людину

У всі часи вчених, філософів, художників і письменників цікавило питання про сутність людини. Сотні років видатні уми прагнули проникнути в таємницю одного з великих чудес природи, але й донині людина залишається загадкою для природничих, гуманітарних і соціальних наук. Одна з причин цього полягає в тому, що вивчати людини з тих позицій, з яких, наприклад, орнітологія вивчає птахів, не можна. Людина – істота біосоціальна, у ньому тісно переплелися і пов’язані воєдино біологічна природа і громадський, т. Е. Соціальний, характер життя. Тому наука про людину антропологія (від грец. Anthropos – людина і logos – вчення) є не просто біологічною наукою, а займає прикордонне положення в системі природничих, гуманітарних і соціальних наук.

Розділи і завдання антропології. Антропологія як комплексна наука складається з кількох розділів. Морфологія вивчає будову тіла людини, встановлює загальні закономірності розвитку органів, розглядає відхилення у будові і виявляє їх причини. Особливе значення цього розділу антропології полягає у вивченні тих змін, які відбувалися в ряду предків людини, а також змін, викликаних впливом на організм людини географічних умов, в першу чергу клімату.

Антропогенез (від грец. Anthropos – людина і genesis – виникнення) – розділ антропології, який вивчає процес історико-еволюційного становлення людини як виду, розвиток його трудової діяльності й мови, а також формування людського суспільства. У антропогенезе визначають місце людини в системі тваринного світу, реконструюють історичний шлях, по якому йшов розвиток вищих приматів, виділяють стадії еволюції людини, з’ясовують вплив умов і причин походження людини сучасного типу. Особливе місце в антропогенезу вчені приділяють розгляду рушійних сил еволюції людини, переходу біологічної еволюції людини в еволюцію соціальну, а також подальших напрямків еволюційного розвитку людини.

Расознавство, або етнічна антропологія, вивчає класифікацію людських рас, закономірності зміни расових ознак, поширеність рас на Землі і причини, що призвели до расообразованню. З расоведением тісним чином пов’язані генетика і біометрія, що розглядають відповідно спадкову природу людини і біологічні параметри, які визначаються взаємодією генів і впливом умов середовища. З расоведением пов’язані і гуманітарні науки – соціологія, мовознавство і культурологія.

Методи антропології. В основі антропологічних методів лежить антропометрія, т. Е. Вимір розмірів людського тіла і окремих його частин. Вимірювати можна живої людини, його зріст, вага, окружність голови або грудей, товщину підшкірного жирового шару, м’язову силу, життєву ємність легенів і т. П. Можна також піддати антропометрії і викопні рештки, що належать далеким предкам людини і най-Рис. 137. Скелет австра- денние в шарах земної кори (рис. 137). Особливе місце в антропології займає метод реконструкції, що дозволяє по кістковим залишкам відтворити зовнішній вигляд людей, що жили в далекі часи. Особливо видатні результати були досягнуті вітчизняним ученим Михайлом Михайловичем Герасимовим. Запропонований ним метод відновлення м’яких тканин обличчя та інших частин тіла дозволив реконструювати вигляд предків людини.

Реконструювати можливо не тільки зовнішній вигляд предків людини, але і деякі деталі їхнього життя. Так, французький учений Ж. Тиксье досліджував основні типи кам’яних знарядь стародавньої людини і реконструював способи їх виготовлення. Його метод ножевід-них пластин дозволив детально відновити основні етапи виробництва кремнієвих ножів і наконечників, якими користувався людина кам’яного віку для полювання і обробки різних предметів (рис. 138).

Антропологія тісно пов’язана з археологією (від грец. Archaios – древній і logos – вчення), яка за матеріальним залишкам життя і діяльності людей досліджує історію людського суспільства і розвитку культури. Археологічні методи дозволяють виявити основні закономірності та етапи становлення людського суспільства, розвитку протягом його історії матеріальної і духовної культури. Знахідки стоянок древніх людей дають можливість реконструювати деталі побуту наших далеких предків, зрозуміти витоки появи мистецтва, релігії, писемності та ін. Антропологія пов’язана і з етнографією (від грец. Ethnos – плем’я, народ і grapho – пишу) – наукою, що вивчає звичаї і особливості народів світу, проблеми їх розселення, а також історико-культурні взаємини. Етнографічні методи вносять істотний внесок у вивчення історичних коренів людства. Особливу роль серед них відіграє вивчення життя архаїчних племен, що знаходяться на нижчій стадії суспільно-історичного розвитку. Непрямі дані про становлення мови і розвитку інтелекту предків людини в процесі антропогенезу надає етологія (від грец. Ethos – характер, вдачу і logos – вчення) – наука про поведінку. Етологічні методи засновані на спостереженнях за життям людиноподібних мавп в природі і в лабораторних умовах. Наприклад, американський учений Джейн Гудолл протягом декількох років вивчала людиноподібних мавп шимпанзе в

Африці (рис. 140). В результаті її спостережень було встановлено, що, спілкуючись один з одним, шимпанзе видають понад 30 різних звуків, велику роль у комунікації відіграють також жести рук і пози тіла. Деякі людиноподібні мавпи воліють для спілкування з людьми мистецтво малювання. Картини шимпанзе-художника Конго в 50-х рр. XX ст. навіть виставлялися анонімно в галереї Інституту сучасного мистецтва в Лондоні, де отримали досить високу оцінку таких відомих художників, як Сальвадор Далі і Пабло Пікассо, а орангутанг на прізвисько Джакарта Джим із зоопарку в Канзасі (США) виграв конкурс з малювання серед дітей молодше трьох років.

Таким чином, використовуючи різні методи дослідження, вчені-антропологи вивчають сучасної людини, її далеких предків, людиноподібних мавп, відтворюють картину історико-еволюційного становлення людини як біологічного виду, а також картину формування і розвитку в антропогенезу трудової діяльності, мови і соціальних відносин.

Антропологія: морфологія, антропогенез, расознавство (етнічна антропологія); методи антропології: антропометричні, реконструкції, етнографічні, етологічні.

Посилання на основну публікацію