Античні автори про спадковість

Генетика як наука, що вивчає питання спадковості та мінливості, існує всього близько сотні років, і останні десятиріччя її розвитку були дуже плідними. Вже в епоху Стародавнього світу люди намагалися пояснити появу нових видів у тваринному і рослинному світі, розібратися в правилах успадкування різних ознак – як бажаних, так і небажаних.

Чому у членів однієї сім’ї можуть бути очі різного кольору? Які процеси в організмі батьків впливають на стать майбутньої дитини? Можна підвищити врожайність їстівних злаків? Можна домогтися того, щоб нащадки коней, на яких ми їздимо зараз, були швидшими і витривалими, ніж їхні батьки? Спочатку людина прагнула хоча б пояснити природні явища. Спроби підкріпити сформовані теорії практично (наприклад, виводити нові породи тварин) почалися дещо пізніше.

Великий внесок у розгляд питань спадковості внесли філософи Стародавньої Греції. Але ця область знання не виділялась в окрему галузь, як, втім, і всі інші. В той час філософія вважалася матір’ю всіх наук, і більшість вчених паралельно займалися численнями, астрономією, лінгвістикою… Саме слово «генетика» походить від грецького «генезис» – породжуючий, що відбувається. Правда, термін був запропонований лише на початку XX ст. англійським біологом Вільямом Бэтсоном (1861-1926 рр.).

Отже, яку основу для сучасної генетики заклали мислителі давнини?

Один з найбільш популярних тоді питань: від чого залежить стать майбутньої дитини? Алкмеон Кротонскій, який жив у VI–V ст. до н. е., висловлював припущення, що народження дівчаток або хлопчиків залежить від пропорцій змішування «чоловічого» і «жіночого» насіння – існування останнього тоді не викликала особливих сумнівів. Відповідно, якщо при зачатті переважало насіння батька, народжувався хлопчик, якщо сім’я матері – дівчинка. Функцію виробництва насіння багато стародавні вчені відводили головного і спинного мозку.

Подібну теорію захищав послідовник Алкмеона – Гіпон, правда, він вважав, що визначальну роль у народженні хлопчика або дівчинки грає якість чоловічого сімені – для зачаття хлопчика воно має бути густим» і «сильним»; якщо ж воно не відповідає цим вимогам, буде дівчинка. «Жіноче» ж насіння – лише живильне середовище для майбутньої дитини.

Філософ Емпедокл (V ст. до н. е.) поставив на перше місце умови дозрівання плоду: якщо матка «тепла», на світ з’явиться хлопчик, якщо «холодна» – дівчинка. Температурою «насіння батька» він пояснював можливе подібність або відмінність дитини з батьками.

Вже в давнину існували припущення, нехай і досить наївні, про спадкування різних ознак від обох батьків.

Сучасники Емпедокла Парменід і Анаксагор вважав, що стать дитини і його схожість з матір’ю або батьком залежать від того, з якого боку в матці розвивається зародок: споконвіку права сторона вважалася чоловічою, а ліва – жіночої. Згодом Анаксагор пішов далі і задався питанням: адже не просто так організми одного виду в цілому схожі? Наприклад, у людей – за дві руки, дві ноги і так далі. Та ще й діти в більшості випадків народжуються схожими на батька з матір’ю. Все це означає, що, по-перше, у природи (або богів) повинен бути якийсь зразок, універсальний шаблон. По-друге, повинен існувати якийсь механізм, що дозволяє передавати дітям зовнішні ознаки батьків: колір волосся, форму носа… Він висловив припущення, що найдрібніші частинки, що створюють нове життя, вже несуть в собі мініатюрний образ майбутнього організму. Правда, як саме це відбувається – залишалося таємницею.

Теорію Анаксагора розвинув Демокріт, автор атомістичної теорії: він вважав, що все суще складається з найдрібніших частинок, причому однорідні частинки з’єднуються один з одним і утворюють тіла і предмети. Отже, міркував учений, насіння містить в собі якусь подобу «екстрактів» з усіх систем і органів – цим і зумовлена поява схожість нової особини з батьками. А підлога цієї особи залежить від того, як поведуть себе частинки, відповідальні за статеві ознаки. Якщо «переможуть» частинки батька – на світ з’явиться немовля (дитинча) чоловічої статі.

«Батько медицини» Гіппократ висловив припущення, що ознаки, які зберігає насіння батька і матері, комбінуються після зачаття досить вільно і результат багато в чому випадковий. Треба уточнити, що статева система людини тоді була ще практично не вивчена. Більш або менш стрункі її опису будуть зроблені тільки в III–II ст. до н. е. медиками Олександрії та Риму.

Безліч цікавих ідей висловив Аристотель. Сім’я він вважав продуктом, відокремлюється від крові в процесі життєдіяльності. Будучи захоплений питанням співвідношення матерії і духу, філософ припустив, що матеріальну основу майбутнього зародка забезпечує жіночий організм, а насіння чоловіки вдихає в нього душу – і тільки після цього починається розвиток. Відповідно, всі характерні ознаки ембріон отримує від батька. Але чому тоді на світ з’являються не тільки чоловічі особини? Тут Аристотель погоджується зі своїми попередниками: в цьому питанні все залежить від результату «боротьби» між чоловічим і жіночим началами. Так, не дуже послідовно. Але все ж великий учений дещо розширив рамки питання і припустив, що велике значення має вік батьків (якщо майбутній батько – похилого віку, то швидше за все він справить на світ дівчинку), пропорції тіла (чим сильніше виражена маскулінність батька, тим вище ймовірність народження сина) і навіть напрям вітру в день зачаття!

Але від розкриття законів генетики та розгляду біохімічних процесів все це було ще дуже далеко…

Посилання на основну публікацію