Антибіотики

Антибіотики (від грецьких слів anti – проти і bios – життя) – це органічні речовини, що утворюються мікроорганізмамиі мають здатність вбивати мікробів чи пригнічувати їх ріст. Антибіотиками називають також антибактеріальні речовини, які добуваються з рослинних або тваринних клітин.

Ідею використовувати одні організми проти інших висунув І. І. Мечников. Він запропонував застосовувати молочнокислі бактерії для боротьби з гнильної мікрофлорою кишечника. Потім російські вчені В. А. Манассеин і А. Г. Полотебнов запропонували при лікуванні гнійних ран використовувати гриб пеницилл (зелену цвіль). Пояснення цього властивості гриба було дано лише через півстоліття, коли англійські дослідники на чолі з А. Флемінгом відкрили його активний початок – пеніцилін, вивчили і описали його властивості. Зараз налагоджено виробництво пеніциліну і його похідних на заводах, де різні види цвілі вирощують у величезних кількостях. З природного пеніциліну за допомогою ферменту отримують пеніцилінову кислоту, а з неї шляхом хімічного синтезу – більш активні похідні цього антибіотика.

Арсенал антибіотиків налічує тисячі речовин. Багато з них знайшли застосування в медицині, сільському господарстві і харчовій промисловості. Широко відомі синтетичні антибіотики синтоміцин і левоміцетин. Джерелом антибіотиків стали багато грунтові гриби і бактерії. Ґрунтовий променистий грибок актиноміцет виділяє стрептоміцин, Ауреоміцин, мітоміцін і багато інших речовин антибіотичної дії. З грунтової бактерії Wacillus brevis радянські вчені виділили грамицидин, застосовуваний для профілактики гнійних захворювань.

Дія кожного антибіотика строго вибірково: він точно пошкоджує певну мета – реакцію в клітці, не зачіпаючи інші реакції. Часто таке пошкодження виявляється можливим через структурного подібності його молекули або частини молекули з нормальною учасницею черговий внутрішньоклітинної реакції.

Антибіотики можуть стати фактором відбору стійких до них мікробів. Так, наприклад, найширше застосування пеніциліну (а він перешкоджає утворенню клітинної стінки бактерії) призвело до відбору форм, здатних синтезувати фермент пеніпілліназу, що розщеплює пеніцилін на неактивні частини. Доводиться створювати нові похідні пеніциліну, що не розщеплюються ферментами.

Слід пам’ятати про те, що, «стріляючи» антибіотиками в певні реакції обміну речовин хвороботворного мікроорганізму, ми можемо мимоволі потрапити в ті ж реакції своїх власних здорових клітин. Звідси поява лікарської алергії. Все це зовсім не означає, що ми повинні відмовитися від застосування антибіотиків. Але треба пам’ятати, що застосовувати їх слід тільки й точно за приписом лікаря.

Посилання на основну публікацію