Подорож Вояджера-1

У березні 1979 року автоматична міжпланетна станція «Вояджер-1» наблизилася до Юпітера. Відкриття посипалися градом: полярні сяйва атмосфери настільки інтенсивні, що видимі на сонячній стороні планети; потужні розряди блискавок здатні синтезувати життєздатні об’єкти; знамените «Червона пляма» має метеорологічну природу – в глибинах плями таїться поглинач ультрафіолетового випромінювання; супутник Амальтея виявився не кулею, а «динею», його довга вісь вдвічі більше короткою, альбедо супутника дуже мало; у Юпітера виявлено кільце, як у Сатурна і Урана, але тільки більш безлюдне, ширина його 8000, товщина близько 30 кілометрів.

«Вояджер-1» пройшов всього в 13 тисячах кілометрів від жовтувато-коричневою поверхні Іо. У рельєфі було виявлено безліч скелястих виступів, розломів, плоскогір’їв, є кратери, в основному заповнені соляними відкладеннями. Цікаво, що на Іо зафіксовано сім діючих вулканів, викиди яких піднімаються на 400 кілометрів. Можливо, відмічені поблизу Юпітера хмари сірки є результатом діяльності цих вулканів. Іо служить як би моделлю молодого Місяця, модулі якої були досить рухливі, цим і пояснюється гострокутий рельєф Іо.

З відстані 5270 кілометрів на поверхні іншого супутника Юпітера – Ганімеда виявлено щось нове: хребти і борозни, що нагадують земні серединно-океанічні хребти. На Каллісто з висоти 126 тисяч кілометрів «Вояджер-1» сфотографував один кратер діаметром у кілька тисяч кілометрів-«бичаче око», а також велике число кратерів одного розміру. Взагалі Каллісто – чемпіон з кратероносності серед всіх тіл Сонячної системи.

Посилання на основну публікацію