Планета Земля і Місяць

Динамічна зв’язок планети Земля і Місяця особливо виразно проявляється в морських припливах і в менш помітних припливах, які відбуваються у твердій земній корі, в глибинах мантії планети.

На думку американського геолога Г. Шоу, для розплавлення 30 кубічних кілометрів твердої речовини достатньо енергії припливів в літосфері.

Так можуть народжуватися невеликі магматичні вогнища.

Літосферні приливи в цілому щодоби розряджають інтенсивні напруги, розсіюючи енергію. Однак іноді приливні рухи можуть стати і детонатором землетрусів і навіть вулканічних вивержень. Спостереження за «спокійними» вулканами Гавайських островів і Нової Зеландії дозволило зіставити ритміку лавових виливів з фазами Місяця. Деякі вчені схильні бачити зв’язок між фазами Місяця і частотою землетрусів.

Виникнення місяця

Зараз система Земля-Місяць переміщується навколо загального центру мас – барицентра; велика піввісь барицентрична орбіти центру мас дорівнює 4670 кілометрів, тобто баріцентр розташований всередині земної кулі.

Але чи вічна ця система? В історії астрономії і планетології розглядалося багато гіпотез про походження Місяця. Найбільш відомі припущення:

  • Місяць утворився спільно з Землею при розпаді первинного єдиного протопланетного тіла;
  • Місяць утворився поблизу Землі самостійно шляхом акреції;
  • Місяць утворився далеко від Землі і захоплений полем нашої планети відносно недавно.

Американські дослідники О’Кіф і Г. Юрі на підставі математичного аналізу всіх накопичених даних визнали першу гіпотезу. В інституті фізики Землі АН СРСР розроблена наступна модель формування Місяця.

Спочатку з пилоподібних частинок і газу протопланетноїнавколосонячної хмари стала рости Земля, оточена роєм супутників. Два або три супутники були особливо великими і при зіткненні об’єдналися.

Енергія ударного злипання забезпечила високу початкову температуру Місяця.

Відмінністю в складі вихідних брил пояснюється внутрішня неоднорідність сучасного Місяця. Земний супутник був в 2-3 рази ближче до Землі, ніж зараз. Місячна кора наростала зі швидкістю 200 кілометрів за 1 мільярд років. Метеорне бомбардування кори породило реголіт, який складається з уламків різних розмірів, аж до брил діаметром 20 метрів, крапель скла і металевих бризок.

Під товщею реголіту приховані загадкові маскони – області з аномально надлишковими масами. Так, маскони в Морі Дощів має надлишок маси в 15 * 1014 тонн, а це 2 * 10-5 маси самого Місяця!

Вплив масконів значний.

Так, «Аполлон 11» перед відділенням місячної кабіни мав некругову орбіту висотою від 99 до 122 кілометрів, а гравітаційне поле Місяця за 20 годин перетворило цю орбіту в кругову висотою 111 км над поверхнею земного супутника, що й потрібно астронавтам.

На прикладі Місяця можна представити і ранні етапи розвитку Землі, коли не було атмосфери, гідросфери та біосфери, і побачити процес згасання активного життя планети:

  • перестають змінюватися обриси материків;
  • припиняються виверження вулканів і землетруси;
  • згладжується рельєф;
  • зникають атмосфера, гідросфера, біосфера.

Але Місяць ще живе. До 3 тисяч місяцетрусів на рік фіксують сейсмометри, залишені на місячній поверхні. Глибина вогнищ місяцетрусів 600-800 кілометрів.

Тепловий потік з місячних надр лише втричі слабше земного.

Ми звикли говорити, що у Місяця немає атмосфери, але все ж на місячній поверхні концентрація газів істотна; вона майже в 10 тисяч разів більша, ніж у сонячному вітрі, хоча і в 10-13 разів нижче, ніж у земній атмосфері.

Посилання на основну публікацію