Космічний телескоп Хаббла

Отже, з усього широкого потоку космічних випромінювань поверхні Землі досягають лише видимі промені і частково радіохвилі. Але неспокійна земна атмосфера дуже заважає оптичним спостереженнями: зірки мерехтять, переливаючись всіма кольорами веселки. Мерехтіння зірок викликається зміною заломлення променів в швидко рухомих потоках повітря з різною температурою і щільністю. При цьому чим більше телескоп і використовується збільшення, тим більше атмосферні перешкоди позначаються на якості зображення: планетні диски тремтять і розпливаються, а зірки буквально стрибають …

У квітні 1990 року американський космічний корабель “Діскавері” доставив на навколоземну орбіту Космічний телескоп ім. Хаббла. Діаметр головного дзеркала цього телескопа-рефлектора досягає 2,4 м.

Перша перевага Космічного телескопа полягає в тому, що на якість зображення земна атмосфера вже не впливає. Друге – оптичному телескопу в космосі доступний більш широкий діапазон випромінювань, від ближніх ультрафіолетових променів до інфрачервоних. І нарешті, завдяки майже повній відсутності розсіювання світла за межами атмосфери “Хаббл” дає виграш в декілька зоряних величин – дозволяє спостерігати об’єкти 31-ї зоряної величини; наземним телескопам такі слабкі об’єкти поки недоступні.
Хаббл (Hubble) Едвін Пауелл (1889-1953), американський астроном. Довів зоряну природу позагалактичних туманностей (галактик); оцінив відстань до деяких з них, розробив основи їх структурної класифікації, встановив (1929) закономірність розльоту галактик.
Одна з основних завдань Космічного телескопа ім. Хаббла полягає у вивченні самих далеких зоряних систем.

На одному знімку, переданому з телескопа на землю, видно центральна частина еліптичної галактики МС-С 4261 зі скупчення галактик в сузір’ї Діви. На ньому чітко виділяється освіту в формі тора діаметром близько 300 світлових років, що оточує галактичне ядро. Фахівці вважають, що в ядрі цієї галактики знаходиться чорна діра масою близько 10 млн сонячних мас. Її оточує холодну темна речовина у вигляді величезного “бублика”. Повільно закручуючись у спіраль, ця речовина рухається до центру мас, розігрівається в аккреційному диску і зникає в чорній дірі. Можливо, в центрі надвелетенської галактики М 87 в сузір’ї Діви теж знаходиться подібний об’єкт, але ще більш масивний – до 2,6 млрд сонячних мас.

Таким чином, “Хаббл” знайшов підтвердження існування чорних дір в ядрах деяких активних галактик. Астрономи сподіваються, що це відкриття має допомогти зрозуміти процес освіти і розвитку галактик, а разом з ними може бути висвітлена історія еволюції нашого Всесвіту. Космічний телескоп виступає тут в ролі “машини часу”, бо він показує галактики такими, якими вони були мільярди років тому. І чим вони далі від нас, тим більше “молодими” виглядають. Вік найвіддаленіших об’єктів наближається до віку Всесвіту. Словом, телескоп “Хаббл” дав людині можливість заглянути в такі немислимі глибини Всесвіту, куди його найбільші наземні телескопи не проникали.

Сьогоднішня космічна техніка дозволяє планувати складання в космосі телескопа практично будь-яких розмірів. За допомогою гігантських орбітальних телескопів можна буде детально вивчати глибини Всесвіту. Молодих дослідників чекають нові чудо-телескопи на Землі, орбітальні астрофізичні обсерваторії, станції спостережень на Місяці і Марсі, а також нові чутливі пристрої для реєстрації рентгенівських променів і гамма-квантів, елементарних частинок (нейтрино астрономія) і гравітаційних хвиль (гравітаційна астрономія).

Посилання на основну публікацію