Історія розвитку оптичних спостережень

Хоча оптичні підзорні труби вже давно використовувалися мореплавцями, мабуть, першим, хто використав саморобну підзорну трубу для астрономічних цілей (рис. 4.5), був Галілео Галілей (1564-1642). У 1610 р Галілей направив саморобний телескоп на небо і відкрив гори на Місяці, плями на Сонці, фази Венери, 4 супутники Юпітера, згодом названі галилеевой; побачив, що Чумацький Шлях складається з нескінченного числа зірок. Подальший розвиток спостережної астрономії пов’язано саме з оптичними інструментами. Але дуже погана якість зображення в перших телескопах змусило оптиків шукати шляхи вирішення цієї проблеми. Виявилося, що збільшення фокусної відстані об’єктива значно поліпшує якість зображення. Стали будуватися гігантські «повітряні» телескопи. Прикладом таких телескопів може служити телескоп Яна Гевелія (рис. 4.6), що мав довжину 50 м. У 1663 р Грегорі створив нову схему телескопа. Він першим запропонував використовувати в телескопі замість лінзи дзеркало. Основна аберація лінзових об’єктивів – хроматична – повністю відсутня в дзеркальному телескопі. Перший дзеркальний телескоп (рефлектор) був побудований Ісааком Ньютоном в 1668 р (рис. 4.7). Схема, за якою він був побудований, отримала назву «схема Ньютона». Довжина телескопа становила 15 см.

Вагомий внесок у розвиток телескопобудування вніс відомий англійський астроном Вільям Гершель (1738-1822). За допомогою своїх рефлекторів (рис. 4.8) він в 1781 р відкрив планету Уран, а також, дослідивши структуру нашої зоряної системи, виявив рух Сонця в просторі.

Посилання на основну публікацію