✅Взаємодія аналізаторів

При вивченні систем аналізаторів виникає питання, наскільки достовірно відображають реальну дійсність наші відчуття за допомогою органів чуття.

У 1840 р І. Мюллер припустив, що органи чуття не можуть служити нам для істинного пізнання навколишнього світу, оскільки всяке роздратування викликає в організмі людини процеси, властиві сприймає органу і не залежні від властивостей подразника.

Даний висновок був зроблений на підставі того, що і адекватні, і неадекватні роздратування будь-якого органу почуттів викликають одне і те ж відчуття.

Наприклад: удар по оку – відчуття світла, електричне подразнення мови супроводжується смаковим відчуттям. На цій підставі був висунутий закон специфічної енергії: характер реакції рецептора не залежить від особливостей подразника, а визначається закладеної в самому організмі енергією.

Згідно з цим, ми не в змозі створити уявлення про властивості навколишнього світу на підставі відчуттів. Основоположник фізіологічної оптики Г. Гельмгольц, дослідивши оптичну систему ока, відкрив аберацію, астигматизм, каламутність заломлюючих середовищ і в результаті прийшов до висновку, що зорові відчуття не можуть передавати дійсну картину навколишнього світу і що ми вбачаємо не справжні предмети, а їхні символи, ієрогліфи.

В цей час доведено, що в центральних мозкових відділах під контролем рухової практики відбувається перебудова сигналів від рецепторів, яка формує правильні образи. Крім того, формуванню реальної картини навколишнього світу сприяє таке явище, як взаємодія аналізаторів.

У 1904 р академік І.П. Павлов на засіданні наукового товариства вперше демонстрував явище посилення звукового сприйняття під дією світла.

Перед аудиторією містився екран, що періодично засвічувався і затемнювався. Під час висвітлення звучав камертон чувся більш голосно, ніж під час затемнення екрану.

Музикантами відзначений факт посилення гучності звуку при освітленні, тому для кращого сприйняття музики в концертних залах зазвичай не гасять світло. Завдяки спільній діяльності аналізаторів розширюється сприйняття навколишнього світу.

Аналізатори тісно взаємодіють між собою на декількох рівнях:

  • спинальному;
  • ретикулярному;
  • таламокортікальному.

Особливо широка інтеграція сигналів в нейронах ретикулярної формації. У корі відбувається інтеграція сигналів вищого порядку, і в результаті цього коркові нейрони набувають здатність до складної комбінації сигналів. Це особливо характерно для клітин асоціативних і рухових зон, оскільки пірамідні нейрони є кінцевим відділом декількох аналізаторів.

Особливо важливі для міжсенсорного синтезу лобові частки кори: при їх ураженні у людей утруднюється формування складних комплексних образів.

Взаємодія аналізаторів проявляється і в співвідчутті. Наприклад, всім відомо відчуття холоду, «бігають мурашок» по шкірі від скреготу ножем по склу. У цьому випадку на людину діє звуковий подразник – скрегіт, він його чує, але одночасно виникає відчуття холоду – воно є співвідчуттям.

У деяких музикантів музичні звуки викликають різні пофарбовані, колірні відчуття. Це дає їм можливість позначити різним кольором характер тих чи інших звуків. Одні й ті ж звуки у різних людей забарвлюються в свій колір.

Є люди, у яких при дії світлових подразників виникають слухові відчуття. Взаємодія проявляється і у взаємному підвищенні або зниженні їх збудливості. Наприклад, обтирання шкіри холодною водою підвищує зір у сутінках, а теплою – знижує.

Взаємозв’язок аналізаторів обумовлена переходом збудження з доцентрових шляхів одного аналізатора на шляху іншого.

Так, в області четверопагорб’я можлива іррадіація збудження зі зорових шляхів на слухові, і навпаки. Взаємозв’язок аналізаторів дуже важлива в тих випадках, коли людина позбавляється того чи іншого виду чутливості. У сліпих відсутність зору компенсується загостренням дотику і слуху.

Точкова азбука дає можливість опанувати письмовою мовою завдяки відчутній опуклості точок. Сліпоглухонімі, користуючись нюхом, можуть порахувати кількість людей у кімнаті і т.д. Це пояснюється тим, що сенсорні зони в корі великих півкуль функціонують спільно.

Так, у сліпих, завдяки постійнім тренуванням, удосконалюються нервові зв’язки між слуховий і шкірно-м’язовими зонами. У сліпоглухонімих особливо розвинені зв’язки між пропріорецепторами і центрами органів дотику і смаку.

У глухих і глухонімих взаємопов’язані зони зорової та шкірно-м’язової чутливості. Одночасне функціонування різних сенсорних зон кори великих півкуль здійснює взаємний контроль органів чуття (за допомогою дотику контролюється зір і т.д.).

Посилання на основну публікацію