Побічні дії ліків

Небажані ефекти ліків і причини їх викликають. Основні види ускладнень, що виникають в результаті побічної дії ліків

Всі, хто хоча б раз приймав ліки, знають, що воно може не тільки лікувати хворобу, а й надавати побічна дія. І якщо навіть нас про це не попередить лікар, то в листку-вкладиші до препарату окремим рядком перераховуються всі ті небажані ефекти, які можуть виникнути в ході лікування. Що ж це таке побічна дія? І чи можна без нього обійтися?

Ви вже знаєте з голови 1.3, що в основі ефекту більшості ліків лежить фізико-хімічне або хімічну взаємодію їх з рецепторами клітинних мембран. В результаті цього у всіх клітинах, які мають рецептори, “узнающие” дані ліки, відбуваються певні зміни. Їх підсумовування призводить до зміни функцій тканини, органу або системи органів, що і є метою застосування ліків, тобто його лікувальним ефектом. Наприклад, знижується артеріальний тиск за рахунок розширення судин, стихає біль, зменшується набряк і так далі. Але тільки лікувальним ефектом справа не обмежується. Ліки, що володіє винятковою вибірковістю, – це ідеал, “чарівна куля”, точно націлена на хворе місце і не зачіпає здорові тканини. У реальному житті більшість ліків – постріл картеччю, яка б’є по площах. Це пов’язано з кількома причинами. По-перше, вводиться ліки потрапляють не тільки в потрібне місце. В організмі воно розноситься кров’ю в усі тканини і зустрічається з багатьма компонентами клітинних мембран (рецепторами), здатними взаємодіяти з ним (як і з будь-якими іншими хімічними речовинами). І у здорових клітин є рецептори, які можуть зв’язуватися з ліками. Це призводить до зміни їх функцій, а значить до якого-небудь фармакологічному ефекту. Наприклад, ми знизили тиск, але з’явився пронос або, навпаки, запор. Цей ефект вже не буде лікувальним, тому що даний препарат пацієнт приймав з іншою метою. По-друге, частина ліки, як ми вже знаємо з попередніх глав, під дією захисних систем організму піддається перетворенню (біотрансформації) і втрачає свою початкову активність, зате виникають речовини можуть володіти якимись новими біологічними властивостями і викликати різні ефекти.

Такі ефекти, спрямовані не так проти хвороби, що виходять за рамки мети, заради якої приймається ліки, називають побічною дією.

У ліків завжди є головна дія, на яке розраховують, використовуючи препарат в кожному конкретному випадку (наприклад, анальгетики застосовують для зняття болю, гіпотензивні препарати – для зниження артеріального тиску і так далі) і побічна – небажане (як правило). Побічні ефекти можуть виникати при прийомі будь-яких ліків. Їх частота сягає 10-20%. Вважається, що 0,5-5% хворих потребують лікарняному лікуванні від несприятливих реакцій на препарат. Звичайно, більшість побічних ефектів слабо виражені і зникають після припинення прийому або зниження дозування препарату, проте є й такі, які можуть завдавати істотної шкоди.

Найчастіше побічна дія ліків пов’язане з їх активністю. Не володіючи достатньою вибірковістю, вони впливають на функції багатьох тканин і органів (в тому числі не уражених хворобою). Побічна дія може бути прямим (наприклад, подразнення слизової оболонки) або непрямим (наприклад, нестача вітамінів при придушенні природної мікрофлори людини антибіотиками).

Часто зустрічається ускладненням лікарської терапії є реакції підвищеної чутливості організму на препарат (алергічні реакції). Ліки – чужорідне для організму речовина (антиген), тому при першому контакті з ним або його комплексом з білком можуть утворюватися білки крові (антитіла), які захищають організм від “чужинця”. При подальшому введенні такі ліки-антиген взаємодіє з антитілами, і розвивається алергічна реакція, яка може проявлятися висипанням на шкірі, свербіж, набряк і іншими, іноді більш небезпечними, симптомами. Найбільш сильними речовинами, що викликають алергію (алергенами), серед ліків є Пеніцилінові антибіотики, сульфаніламідні засоби, місцеві знеболюючі засоби (місцеві анестетики), профілактичні або лікувальні засоби, що отримуються з убитих чи ослаблених культур мікроорганізмів, їх токсинів або антигенів (вакцини), анальгетики.

При введенні ліків через рот (перорально) першим відчуває його вплив шлунково-кишковий тракт. У таких випадках побічними явищами можуть бути руйнування емалі зубів, стоматит, шлунково-кишкові розлади – подразнення слизової оболонки, нудота, відчуття роздутості живота, втрата апетиту, запор або пронос, порушення травлення і так далі. Подібні реакції, як правило, швидко проходять після припинення прийому. Ряд ліків може стимулювати виділення соляної кислоти, уповільнювати вироблення захисного слизу або процеси природного поновлення слизової оболонки, що створює передумови для утворення виразок. Такий ефект називають ульцерогенної (від англійського ulcer – виразка) і їм мають гормони кори надниркових залоз з групи кортикостероїдів – (глюкокортикоїди), анальгетики, засоби з вираженою протизапальною активністю і надають, крім того, знеболювальну та жарознижувальну дію (нестероїдні протизапальні засоби), резерпін, тетрациклін, кофеїн та інші.

Щодо часто від ліків страждають печінка і нирки. Чому? Печінка є бар’єром між судинами кишечника і загальною системою кровообігу. При прийомі всередину всі ліки проходять через печінку, перш ніж потрапляють в загальний кровотік. Саме вона приймає на себе перший удар і саме в ній накопичується і піддаєтьсябіотрансформації більшість ліків. При цьому, чим довше ліки утримується в печінці, тим вище ймовірність порушення її функцій і структури. Ускладнення на печінку нерідко виникають при використанні галогенсодержащих препаратів (хлорпромазин, хлоралгідрат, фторотан та інші), препаратів миш’яку, ртуті, деяких антибіотиків (тетрациклін, стрептоміцин) і так далі.

Нирки є органом виведення. Через них з організму виводяться багато лікарських речовин – в незміненому вигляді або після ряду перетворень. Накопичення цих речовин в нирках є хорошою основою для прояву токсичної дії на цей орган (нефротоксичності). Таким впливом володіють антибіотики стрептоміцин, гентаміцин, неоміцин та інші представники аміноглікозидів, бутадіон, сульфаніламідні препарати, судинозвужувальні засоби та інші.

Побічна дія ліків може проявлятися в порушенні деяких функцій нервової системи. Нервові клітини особливо чутливі до хімічних речовин, тому ліки, які проникають через бар’єр, що відокремлює центральну нервову систему від крові (його називають гематоенцефалічний), можуть викликати головний біль, запаморочення, загальмованість, порушувати працездатність. Тривале застосування деяких препаратів небезпечно більш серйозними ускладненнями. Так, препарати, які надають гальмівний вплив на центральну нервову систему (нейролептики) можуть стати причиною розвитку депресії і паркінсонізму, а знижують почуття страху і напруги (транквілізатори або анксіолитики) – порушити ходу, збуджуючі засоби – викликати тривалу безсоння і так далі. Згадувані вище антибіотики аминогликозидного ряду (стрептоміцин, гентаміцин, неоміцин та інші) іноді вражають слух і вестибулярний апарат.

Поява антибіотиків широкого спектру дії також породило ряд пов’язаних з їх застосуванням ускладнень. По-перше, антибіотики викликають загибель і розпад викликали захворювання мікробів, що збільшує надходження в кров токсинів – отрут, вироблюваних цими мікробами. Це різко загострює всі симптоми захворювання і вимагає проведення додаткової терапії для нейтралізації токсинів. По-друге, антибіотики не розбирають, хто ворог, а хто друг і разом зі збудниками захворювання вражають “дружні” людині мікроорганізми, складові його природну мікрофлору. В результаті змінюється співвідношення і склад мікроорганізмів, що співіснують в шлунково-кишковому тракті (дисбактеріоз). Захист організму різко слабшає, і в цих умовах можуть почати розмножуватися раніше “дрімали” мікроби, діяльність яких пригнічувала природна мікрофлора. Найчастіше зустрічається кандидоз (його викликає грибок роду кандида). Він вражає слизові оболонки і шкіру, які втратили природного захисту. Щоб запобігти цьому ускладненню антибіотики комбінують з протигрибковими засобами. На тлі дисбактеріозу можуть виникнути і більш серйозні додаткові інфекції, якими найчастіше уражаються дихальні шляхи і особливо органи травлення.

Одним з найбільш небезпечних ускладнень від застосування ліків є пригнічення кровотворення – анемія (при певних формах якої відбувається зниження числа еритроцитів – червоних кров’яних тіл) або лейкопенія (зниження числа лейкоцитів – білих кров’яних тіл). Так можуть діяти деякі антибіотики (наприклад, хлорамфенікол), нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, фенілбутазон та інші), протитуберкульозні препарати та інші. Руйнування клітин крові іноді зумовлено алергічними реакціями, причиною яких може стати застосування, наприклад, метилдофи, анальгіну, хінідину та інших.

Все вищесказане відноситься до ліків, які в дозах, що дають оптимальний ефект (терапевтичних дозах). Дози, що перевищують терапевтичні, викликають токсичні ефекти. Передозування – серйозна проблема, особливо в разі таких ліків, у яких максимально переносима доза ненабагато вище терапевтичної. Ризик передозування часто є причиною, по якій лікарі віддають перевагу одного препарату перед іншим, якщо ефективність обох близька. Наприклад, в якості заспокійливих або снодійних засобів призначають зазвичай бензодіазепіни (медазепам, діазепам), а не барбітурати, хоча барбітурати більш ефективні. Пояснюється це просто – бензодіазепіни безпечніше при випадковій або навмисній передозуванні. Більш висока безпека властива новим антидепресантів типу флуоксетина або пароксетину, які поступово витісняють не менш ефективні имипрамин або амітриптилін.

Передозування може бути пов’язана з особливостями впливу організму на ліки (фармакокінетики) у конкретного пацієнта. Наприклад, накопичення лікарського речовини в токсичних концентраціях (хоча доза приймалася терапевтична) можливо в результаті порушення його біотрансформації або уповільнене виведення. Це трапляється при захворюваннях печінки і нирок, особливо в літньому віці. Тому таким пацієнтам лікарі зменшують дозу або частоту прийому ліків.

На закінчення ще раз відзначимо, що побічна дія супроводжує застосування практично всіх відомих ліків. Але це зовсім не означає, що воно обов’язково виникає у кожного пацієнта. Точне дотримання приписів лікаря або вимог інструкції до препарату, прийом ліків в призначені терміни в багатьох випадках дозволяють уникнути неприємних відчуттів. Однак, якщо вони все-таки виникають і турбують вас, необхідно відразу звернутися до лікаря за консультацією. Лікар може зменшити дозу, змінити частоту прийому ліків або замінити його іншим. Все це зведе до мінімуму небажані ефекти. Остаточне рішення завжди має залишатися за лікарем.

Посилання на основну публікацію