Елементи рефлекторної дуги

Під впливом подразнення в рецепторі виникає збудження, яке проводиться міелінізірованним дендритом в тіло нервової клітини. Від тіла цього рецепторного, чутливого нейрона нервові імпульси переходять за його нейрити на інший нейрон. Передача імпульсу здійснюється через синаптичні закінчення на відростках або тілі ефекторних нейрона. Останній може бути руховим (моторним) або секреторне залежно від того, до якої реагує тканини підходить його нейрит – до м’язової або залізистої. За ефекторного нейрону збудження досягає органу, викликаючи специфічну реакцію, рухову чи секреторну.

Всі відповідні реакції організму, наступаючі у відповідь на подразнення рецепторів і відбуваються за участю нервової системи, називають рефлексами. Сукупність нейронів, по яких здійснюється рефлекс, формує рефлекторну дугу. Рефлекторні дуги бувають двох типів – цереброспинального, або соматичного, і автономного, або вегетативного. За рефлекторним дугам першого типу головним чином здійснюється управління роботою скелетної мускулатури. По дугах другого типу регулюється в основному мимовільне скорочення гладкої мускулатури внутрішніх органів і судин, секреція залоз.

Описана зв’язок рецепторного і ефекторних нейронів – приклад двухнейронной рефлекторної дуги (див. Атл.). У тілі людини за такою дузі можуть здійснюватися сухожильно-м’язові рефлекси (наприклад, колінний). Подібні рефлекторні дуги зустрічаються досить рідко. У більшості випадків реакції протікають за більш складною схемою, що включає цілий ряд вставних нейронів між рецепторним і еффекторним нейронами. З їх допомогою інформація від рецепторів з периферії передається в вищерозміщені відділи ЦНС, де відбувається її обробка і формується відповідна реакція. Ланцюг вставних нейронів рефлекторної дуги може поширювати імпульс доцентрово до кори великих півкуль, а потім центро-бежно до ефекторних нейрона. Існуючі на нейритах бічні відгалуження – колатералі, які закінчуються на сусідніх з даної ланцюгом вставних нейронах, передають імпульс у сторони від його прямого шляху. Це призводить до залучення в процес збудження великої кількості нейронів, розташованих на різних рівнях центральної нервової системи. Однак роль окремих нейронів цього складного “ансамблю”, узгоджено що регулює функцію, неоднакова.

Таким чином, нейрони, зв’язані між собою синаптическими контактами, беруть участь у переробці інформації. Завдяки цьому в мозку формуються мережі нейронів, по яких передається інформація, відбувається її об’єднання та обробка. Наявність на тілі і відростках одного нейрона величезної кількості синапсів свідчить про те, що на одному нейроні сходиться інформація від різних відділів мозку, або, навпаки, цей нейрон посилає сигнали до нейронів різних областей ЦНС. Так утворюється локальна мережа нейронів, або мікросетей. На наступному рівні організації в мережі об’єднуються віддалені один від одного нейрони. Вони можуть розташовуватися як в одній області мозку, так і включати нейрони кількох областей. Кожна така система нейронів виявляється пов’язаної з багатьма сусідніми системами. При послідовному з’єднанні кількох областей формуються провідні шляхи. Якщо вони передають інформацію з периферії в центр, говорять про висхідних шляхах (сенсорні системи), якщо, навпаки, від центру на периферію – про низхідних шляхах (моторні системи). Як було встановлено, що здійснюються по ланцюгу нейронів (рефлекторної дузі) відповідні реакції перебувають під контролем рецепторів робочого органу. Наприклад, ступінь розтягування м’яза контролюють рецептори розтягування – м’язові веретена. Таким чином встановлюється зворотний зв’язок робочого органу з нервовими центрами.

Видатний російський вчений І.М. Сєченов ввів у фізіологію поняття про аналізатори. Надалі воно було розвинене і експериментально обґрунтовано І.П. Павловим. Аналізатор, за І.П. Павлову, складається з периферичного відділу, що сприймає зміни середовища; провідникового відділу, представленого чутливим нейроном і всієї висхідній ланцюгом вставних нейронів, і центрального відділу, що знаходиться в корі великих півкуль. Аналізатор охоплює, отже, лише частина рефлекторної дуги.

За цим вченням, рецептори органів чуття і тканин – периферичний відділ різних аналізаторних систем. Збудження, в яке трансформується сприйняте рецепторами подразнення, надходить у мозок, де піддається аналізу і синтезу, особливо тонкому і складному в корі великих півкуль.

Посилання на основну публікацію