Україна в роки Великої Вітчизняної війни

У червні – серпні 1941 року на території України розгорнулися битви між Червоною Армією і німецьким вермахтом, що завершилися розгромом Південно-Західного фронту РККА під Уманню і Києвом. Окупувавши Українську РСР, нацисти розділили її на 4 частини, підпорядкувавши їх різним державам – сателітам Німеччини і німецьким адміністративним органам. Чернівецька (територія Буковини) та Ізмаїльська (придунайська українська земля) області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей і частина Молдови були включені в губернаторство «Трансністрія» і також оголошені частиною Румунії.

Західноукраїнські території – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області – утворювали окремий округ «Галичина» і були включені до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. Східні області – Чернігівська, Сумська, Харківська та Донбас – перебували в безпосередньому підпорядкуванні вермахту. Інші українські території увійшли до складу рейсхкоміссаріата «Україна» з центром в місті Рівне. Закарпатська Україна залишалася частиною іншого німецького сателіта – Угорщини.

Нацистський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, в зв’язку з чим здійснювалася широкомасштабна програма економічного грабежу країни. На роботу в промисловості і сільському господарстві Німеччини було вивезено 2,3 мільйона людини, що становило майже 80% всіх депортованих з СРСР. Власністю Німеччини були оголошені всі землі з перспективою їх передачі німецьким колоністам. У колгоспах, які стали іменуватися «державними маєтками», і на промислових підприємствах фактично існувало нацистське рабство; вся вироблена продукція вилучалася окупаційними військами.

Незважаючи на опору на деяких представників місцевого населення, які співпрацювали з окупантами, постійну пропагандистську обробку народу нацистами (в основному використовувалися трагічні факти колективізації і голоду 1932-1933 років), німецьким окупаційним властям не вдалося нейтралізувати наслідки соціально-економічної та ідеологічної діяльності періоду радянської влади. Замість очікуваної покірності на Україні нацисти наштовхувалися на зростаючу ненависть і опір, яке з літа 1942 року стало приймати все більш активні і організованих форм. 30 травня 1942 року Державний Комітет Оборони створив Центральний штаб партизанського руху, який координував роботу різних партизанських формувань і підпілля на окупованій українській території. На Україні діяли партизанські формування С. Ковпака, О. Федорова, А. Сабурова та ін.

У 1941 році на стороні Німеччини діяла ОУН. Однак нацистське керівництво відмовилося підтримати «Акт проголошення відновлення Української держави», прийнятий оунівцями у Львові в червні 1941 року. У липні – вересні 1941 року було заарештовано частину керівництва ОУН, ця організація пішла в підпілля і почала підготовку власних збройних формувань. 14 жовтня 1942 відбулося об’єднання загонів оунівців в Українську повстанську армію (УПА). У 1943 році УПА проводила етнічні чистки проти євреїв і поляків, розгорнула військові дії проти радянських партизан і німців, а потім і проти Червоної Армії, що повернулася на Україну після Курської битви. У листопаді 1943 року радянські війська форсували Дніпро і взяли Київ, в 1944 році повністю звільнили територію України. Збройна боротьба з УПА продовжилася до середини 1950-х роках.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Енеоліт