Україна в 1990-х роки і на початку 21 століття

У цей період приймалися найважливіші закони про інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, про громадянство. Випереджальна динаміка політичних процесів в порівнянні з темпами економічного реформування призвела до різкого протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади, загрозу розпуску Верховної Ради, уповільнення всього конституційного процесу. У 1994 році проводилися дострокові вибори Верховної Ради і президента. У липні 1994 року президентом був обраний Л. Кучма. 8 червня 1995 року президентом і головою Верховної Ради був підписаний Конституційний договір, який створив законодавчу основу для дій всіх інститутів влади до завершення конституційного процесу в Україні.

Серйозну проблему для українського керівництва представляло прагнення російськомовної більшості населення Криму до відокремлення від України і возз’єднання з Росією. Однак через гострі протиріччя політичних сил півострова рух за відділення від України ослабло, і Крим залишився автономією в складі України.

З прийнята 28 червня 1996 року конституції України починається апробація нової інституційної системи. Посилюється роль партій в політичному процесі. У 1998 році почався перехід на змішану (пропорційно-мажоритарну) систему формування Верховної Ради. Президент намагався внести в конституцію країни зміни, які надавали йому право розпуску Верховної Ради (якщо в ній не сформована парламентська більшість), а також реформувати однопалатний Верховну Раду в двопалатну. Позитивні підсумки референдуму 16 квітня 2000 року до цього питання не привели до конституційних змін.

У 2001-2004 роках протистояння державної влади і опозиції посилилося. Під впливом так званого касетного скандалу (справа журналіста Г. Гонгадзе) в країні в 2001 році різко активізувалися опозиційні сили під гаслом «Україна без Кучми». Частина фракцій у Верховній Раді (СДПУ (о), НДП, Компартія, Трудова Україна) ініціювали відставку уряду В. Ющенко. Відбулася різка перегрупування політичних сил, були створені опозиційні блоки В. Ющенко і Ю. Тимошенко.

В результаті виборів до Верховної Ради в березні 2002 року більшість у парламенті склали депутати від опозиції, в той час як пропрезидентські фракції – вкрай нестійкі – налічували до 220 осіб. У 2003 році президент Л. Кучма ініціював політичну реформу – проведення широкомасштабних змін державного устрою, перерозподіл повноважень між президентом і парламентом на користь останнього. Пакет конституційних змін президента включав: вибори глави держави парламентом, введення в Верховній Раді другий (верхній) палати, перехід до пропорційної системи виборів, надання парламентській більшості права формування коаліційного уряду і призначення прем’єр-міністра; проведення виборів усіх рівнів протягом одного року, обрання глав областей на прямих виборах. Однак опозиція відкинула даний пакет пропозицій, побоюючись, що влада буде закріплена за наступником Кучми без прямих виборів.

У 2004 році прем’єр-міністр В. Янукович за підтримки президента Л. Кучми став одним з основних кандидатів на президентських виборах на Україні. У першому турі 31 жовтня він поступився кандидату від опозиційної «помаранчевої коаліції» В. Ющенко. У другому турі 21 листопада, згідно з офіційною заявою Центральної виборчої комісії України, В. Янукович здобув перемогу (отримавши 49,46% голосів). У листопаді 2004 року на Майдані Незалежності в центрі Києва розпочалися масові акції на підтримку кандидата від «помаранчевої коаліції» (так звана «помаранчева революція»). Додатковий драматизм боротьби додало захворювання Ющенко, яке дозволило «помаранчевим» висунути на адресу чинної влади звинувачення в отруєнні кандидата. Прихильники Ющенка звинуватили владу у фальсифікації виборів і добилися переголосування. Верховний суд визнав наявність фальсифікацій. 26 грудня 2004 року відбувся третій тур голосування, в якому переміг Ющенко. Інавгурація нового президента відбулася 23 січня 2005 року. Уряд очолила Ю. Тимошенко. Була проведена реприватизація комбінату «Криворіжсталь» і подальший продаж його на аукціоні корпорації «Міттал Стіл» (Mittal Steel). Однак енергетична криза призвела до відставки Ю. Тимошенко.

У січні 2006 року Ющенко вступив у протистояння з Верховною Радою, що відправила у відставку уряд Ю. Єханурова. Конфлікт не зміг дозволити Конституційний суд. Кабінет міністрів України перетворився у «тимчасовий уряд». 26 березня 2006 року в Україні пройшли вибори, за підсумками яких більшість в парламенті отримала Партія регіонів, а її глава Янукович після тривалого періоду політичної боротьби і компромісів став прем’єр-міністром країни. Між президентом, з одного боку, і «регіоналами», які посіли ключові пости в уряді і парламенті, – з іншого, почалося протистояння. Основними пунктами протиріч стали кандидатури деяких високопоставлених чиновників, а також закони, що регулюють порядок продажу землі в приватну власність, список об’єктів держвласності для приватизації і повноваження кабінету міністрів.

2 квітня 2007 року Президент Ющенко розпустив Верховну Раду України і призначив проведення дострокових парламентських виборів. За підсумками минулих 30 вересня 2007 року виборів до Верховної Ради увійшли Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), Блок «Наша Україна – Народна Самооборона» (НУ – НС), Комуністична партія України та Блок Литвина. БЮТ і НУ – НС склали парламентську більшість (228 мандатів з 450). 29 листопада 2007 року було офіційно створена «помаранчева» коаліція НУ – НС і БЮТ. Коаліція висунула кандидатуру Тимошенко на пост прем’єр-міністра України, і 18 грудня 2007 року лідер БЮТ очолила уряд країни. У 2008 році наростали суперечності між політичними силами, включаючи і колишніх партнерів по «помаранчевій коаліції».

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Соціальні групи