Танці в давнину

У народів стародавнього світу були дуже поширені танці, проте вони були зовсім не такими, якими ми звикли бачити їх зараз. Раніше свої враження від навколишнього світу людина передавав за допомогою різних рухів і жестів. У них відображалося не тільки настрій людини, але і його душевний стан. Вигуки, спів і пантоміма також тісно були пов’язані з танцями. Танцюючі прагнули до того, щоб кожен рух танцю, міміка і жест були вираженням певної думки, дії або ж вчинку.

Завжди танець був невід’ємною частиною людського побуту і життя. Саме тому кожен танець відповідає характеру, духу того народу, у якого він зародився.

Будь-яке свято досить часто в давнину відкривали танці і супроводжували його на всьому протязі. Наприклад, в грецькій міфології існує муза танцю на ім’я Терпсихора. Вона – насолоджуються хороводом, зображувалася з лірою в руках. Відповідно до одного з міфів, сином Терпсихори був співак Ліїн.

Танці описували Аристотель, Філострат, Есхіл, Евріпід, Софокл, Аристофан. Відомий поет Стародавньої Греції Гомер дав опис хороводу в «Іліаді», а в «Одіссеї» він описав чоловічий дует на тлі танцюючих хлопців. Лукину, наприклад, належить цілий трактат «Діалог про танці».

Також про характер танців Стародавньої Греції можна судити по численним зображенням танцюристів і танцівниць на барельєфах, в вазопису і в скульптурі. Наприклад, відомим барельєфом є ​​«Танцюючі молоді гречанки», Вазова живопис «Корданс» і «Сікінніс», серед скульптур на особливу увагу заслуговують «Танцююча гречанка» і «Та, що танцює Менада».

Отже, танці древніх греків були священними, військовими, сценічними та суспільно-побутовими.

Священні танці. Виконувалися вони під звуки ліри і відрізнялися строгою красою. Танці, втім, як і свята, були присвячені різним богам: Діонису, Афіні, Афродіті і т.д. У них знаходили відображення певні дні трудового календарного року. Самі буйні і веселі танці були в честь бога родючості і виноробства Діоніса. Відзначали Діонісії навесні, коли природа прокидалася від зимової сплячки і буйна рослинність починала покривати всі навколо.

Військові танці. Вони відігравали значну роль у вихованні мужності, патріотизму і почуття обов’язку у майбутніх воїнів Давньої Греції. Як правило, виконували їх двоє. Однак мали місце і масові пиррихии, в яких в танці брали участь одні юнаки, а іноді разом з ними танцювали і дівчата. Такого роду танці відтворювали бій, різні бойові побудови. У плані хореографії це були дуже складні композиції. До всього іншого танцюючі в своїх руках тримали луки, стріли, мечі, списи, запалені смолоскипи та дротики.

Сценічні танці. Як правило, вони були частиною театральних вистав. Причому у кожного жанру танець був свій. Під час танцю виконавці відбивали такт ногами, тому на них були особливі дерев’яні або залізні сандалі. Іноді такт відбивали і руками за допомогою одягнутих на середні пальці своєрідних кастаньєт – устричних раковин.

А ще в давнину на Сході зародився ще один вид танцю – танець живота. Він служив своєрідним ритуалом підготовки до дітородіння. Справа в тому, що в стародавні часи не було лікарень, знеболюючих препаратів, які б полегшили процес пологів, і жінкам доводилося перетворювати в ритуал ті руху, які зміцнювали і тонізували м’язи, в результаті народити малюка легшало. Рухи танцю засновані на напрузі і розслабленні м’язів. Завдяки хвилеподібним рухам, працюють ті м’язи, які виштовхують дитину з матки. З того часу, як виник танець живота, він виконувався в жіночій компанії далеко від чоловічих очей.

А як же справа йде з танцями Стародавньої Русі? У період становлення слов’янських племен мали вже місце народні ігрища, де слов’яни веселилися і здійснювали обряди, щоб умилостивити природу. Звичайно ж, ці обряди не обходилися без ігор, хороводів, танців, співу і заклинань.

Цікаво дізнатися: ігрища були приурочені до календарним язичницьким святам: семик – свято весняних землеробських робіт – посіву; обжинки – закінчення жнив, збір врожаю; Осеніни ─ проводи літа і зустріч осені; коляда – зимове свято; радуниця, русалии – зимово-літні свята в пам’ять про померлих; Ярилин день – свято сонця – Ярила; таусень – Новий рік.
Серед тих, хто брав участь в обрядах, завжди виділялися люди, які танцювали краще за інших. У народі їх називали «плясец», «плясальщік», «плясіца», «плясуха». Саме так і виникали родоначальники майбутніх слов’янських скоморохів, які вважалися першими професійними виконавцями російської танці.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Візантійський іконопис