Стародавня писемність

Як тільки людина придбала здатність мислити, йому захотілося що-небудь записати. Навіщо? А потім, щоб залишилася пам’ять про думках, відкриттях, події, цікавих людей і т.д. Навіть в той час, коли людина не вмів ще толком говорити, він залишав на стінах своїх печер чудові картини.

Насправді виявилося дуже складним з’єднати два найважливіших винаходи людства – мова і лист. А лист був полягає не просто в певній кількості знаків, які виражають конкретну думку. У ньому має міститися і зміст послання, щоб інший зміг прочитати його й вимовити. Так як люди стародавнього світу не могли ще розділити мова на фрази, пропозиції на слова, а слова на звуки, вони намагалися відобразити свої думки в малюнках.

Писемність була набором якихось мнемонічних символів, за якими читач міг зрозуміти, в чому справа, проте це не було відображенням власне мовлення або особливостей мови. Кожен, хто малював на стіні всілякі сцени, робив це по-своєму. Але поступово люди стали виробляти якусь певну систему символів, які позначали конкретні предмети: наприклад, сонце могли зображати у вигляді кола з крапкою посередині, і всім членам племені було ясно, що це саме сонце. Вироблялися і конкретні, відомі всім, символи, що позначають такі поняття як «чоловік», «жінка», «вода», «вогонь», «бігти» і т.д. Так і з’явилася перша система писемності – пиктографическое, або рисуночное, лист.

Мабуть, багато древніх цивілізацій застосовували таку систему письма. Адже це була найпростіша форма для необхідних записів. Піктограми завжди були ясні і легкі для зображення. Перші з відомих систем пиктографии були створені близько 3 000 року до нашої ери єгиптяни в північно-західній Африці і шумерами в південному Дворіччя.

Уже тоді кожен символ був невеликим зображення. Найголовнішим було те, що цей символ мав відповідати тому предмету, який зображувався, тобто бути схожим на нього.

Незважаючи на всі переваги у піктографічного листи були і свої суттєві недоліки. У чому ж вони полягали? По-перше, на зображення нехай навіть дуже коротку історію необхідно було багато часу, адже кожен символ вимагав ретельної промальовування. По-друге, за допомогою піктограм можна було зобразити лише предмети, але неможливо було передати їх колір, якісь абстрактні поняття, займенники, особисті імена. Саме на цьому етапі виникла потреба поєднати усну та письмову мову в єдину систему.

Коли писарі навчилися записувати зв’язкові тексти, у них на це, знову ж таки, йшло дуже багато часу. Який вихід? А вихід бачили в спрощення символів. Так виникли символи, зручні і легкі, зрозумілі і переписувачам, і читачам документів. Коли форма символу перестала нагадувати малюнок, а перетворилася лише в поєднання рис, тоді людська писемність перейшла на новий щабель розвитку – ієрогліфічне письмо.

Ієрогліфи служать для позначення слів. Виділяють три групи ієрогліфів.

Перша група – це логограми, або ідеограми, тобто знаки, які позначають поняття, будь то предмет або дію.

Друга група – це символи, які базуються на фонетичному принципі: приміром, знак «ластівка» для позначення прикметника «великий». У давньоєгипетській мові ці слова звучать приблизно однаково.

Третя група – це детермінатіви, тобто знаки, які допомагають читачеві визначити значення подальшого або попереднього слова ще до його звукового прочитання. Наприклад, в шумерської клинопису такі детермінатіви ставилися у вигляді вертикальної риски перед чоловічими іменами. Деякі детермінатіви ставилися перед іменами царів, цариць, назвами міст, річок, країн і т.д.

...
ПОДІЛИТИСЯ: