Палеоботаніка

Палеоботаніка (інша назва фитопалеонтология) – розділ ботаніки, що вивчає викопні рослини. Завдяки йому, ми знаємо як виглядали рослини мільйон років тому, в минулих геологічних періодів. Але це естетична сторона справи. А ось практична сторона виглядає більш цікавою. Використовуючи дані палеоботаніки, вчені поступово відновлюють складну картину еволюції рослинного світу на нашій планеті.

Палеоботаніка підрозділяється на ряд дисциплін, хоча межі між ними досить умовні:

• морфологічна палеоботаніка (вивчає подібності та відмінності стародавніх рослин між собою та з сучасними аналогами)

• систематична палеоботаніка (створює філогенетичні ряди доісторичних рослин)

• флористична палеоботаніка (палеофлористика) (займається описом всіх існуючих рослин)

• палеоекологія (вивчає умови життя давніх рослин минулих геологічних періодах)

В якості вихідного матеріалу використовують дані тафономии – структури рослинного родовища і тафоценоза – рослинних залишків. У ролі матеріалу можуть виступати:

• листя, плоди та насіння, деревини, спори та пилок

• скам’янілості, відбитки і фитолеймы (муміфіковані рослинні залишки)

В залежності від кінцевої знахідки палеоботаніка підрозділяється на ряд розділів:

• ихнофитология (вивчає відбитки і залишки листя, стебел та інше)

• палеостоматография (вивчає рослинні тканини)

• палеодиаспорология (палеокарпология) (вивчає плоди, насіння, зародки)

• палеопалинология (вивчає спори і пилок)

• палеоксилология (вивчає деревину)

В даний час ряд розділів стали самостійними дисциплінами. До них відносяться:

• палеомикология (займається вивчення копалин грибів)

• палеоальгология (палеофикология) (займається вивченням планктонних форм і копалин водоростей)

Першим палеоботаником прийнято вважати давньогрецького ботаніка Ксенофана, жив в 6-5 ст. до н. е. Він описав знайдені ним «лаврове листя», вік яких перевищував вік давньогрецької цивілізації. В 17-18 століттях були видані перші книги по палеоботаніки. Їх авторами були англієць Е. Лойд і німці Р. Фолькман, Р. Кнорр, В. Вальх. У 19 столітті великий внесок внесли такі вчені як У. Сміт, Е Шлотхейм, К. Штернберг, А. Броньяр, Дж. Ліндлі і У. Хаттон, в 20 столітті – Р. Гепперт, Ф. Унгер, О. Хеер, К. Эттингсхаузен, Р. Сапорт, Дж. Ньюберрі Е. І. Эйхвальд, К. Е. Мерклин і В. Ф. Шмальгаузен.

Посилання на основну публікацію