Незалежна Угорська республіка в 1918-1945 роках

Участь Австро-Угорщини у Першій світовій війні призвела до колапсу економіки і падіння влади Габсбургів. Країни Антанти підтримали возз’єднувальний устремління слов’янських народів Австро-Угорщини і претензії Румунії на Трансільванію. Нездатність центрального уряду впоратися з відцентровими процесами і стрімким падінням рівня життя, а також неминучість військової поразки призвели до так званої «революції хризантем» у Будапешті, внаслідок чого в листопаді 1918 року Угорщина стала незалежною республікою. Що опинилися при владі ліберальні сили під керівництвом Міхая Каройї провели ряд демократичних реформ, втім, не мали серйозної віддачі в умовах хаосу та триваючого наступу сил Антанти.

20 березня 1919 року представник Антанти в Будапешті Фердинанд Вікс вручив урядові вимогу залишити все території, на які претендували сусіди Угорщини. Щоб не приймати ці принизливі умови, уряд пішов у відставку, і президент Каройї 21 березня передав владу Угорської соціалістичної партії (УСП), яка виникла в результаті об’єднання соціал-демократів і комуністів.

ВСП проголосила Угорську радянську республіку, сподіваючись на допомогу Радянської Росії в боротьбі з Антантою. Нова влада провели форсовану націоналізацію підприємств, банків, житлового фонду та приступили до соціалістичних перетворень в сфері сільського господарства.

На зовнішньополітичній арені угорської Червоної Армії вдалося зупинити наступ чехословацьких військ і навіть створити на нетривалий час Словацьку радянську республіку. Разом з тим через нового витка громадянської війни на території колишньої Російської імперії на допомогу угорської революції не зуміла прийти російська Червона Армія, підтримки якою угорська комуністи надавали вирішального значення.

Одночасно з цим в самій Угорщині стали організовуватися контрреволюційні сили, які користувалися підтримкою Антанти. В результаті союзні держави зробили ставку на колишнього командувача австро-угорським ВМФ адмірала Міклоша Хорті, який зумів створити боєздатні збройні формування, які могли забезпечити наведення порядку в інтересах Антанти. Ці сили вступили в Будапешт після того, як звідти вийшли румунські війська, під натиском яких угорська Червона Армія була змушена відступити із зайнятих позицій, а уряд – бігти з країни.

У 1920 році М. Хорті став регентом Угорщини під час відсутності монарха. Дві спроби останнього імператора Австро-Угорщини Карла IV захопити владу в країні не увінчалися успіхом, і М. Хорті став фактично повноправним керівником держави при збереженні колишнього титулу. У 1920 році також було підписано Тріанонський мирний договір, за яким Угорщина позбавлялася двох третин своєї колишньої території (це були території нинішньої Словаччини, Воєводини, Хорватії, Закарпатської України, історичні області Трансільванія, Банат, Парціум, Марамуреш, Бургенланд). За кордоном проти своєї волі виявилося до третини етнічних угорців.

Надалі усунення наслідків нав’язаного несправедливого світу і відновлення територіальної цілісності стало одним з наріжних каменів ідеології консервативного режиму Хорті: будь-які крайні заходи у внутрішній політиці виправдовувалися необхідністю возз’єднання всіх угорців. Другою підставою політичної системи хортизму стала внутрішня консолідація, подолання викликаного подіями недавнього минулого розколу. Спираючись на типові для міжвоєнної Східної і Центральної Європи авторитарні методи, використовуючи при необхідності збройні сили і поліцію, переслідуючи комуністів, режим Хорті зумів домогтися відчутної політичної стабільності. Найбільшим впливом в країні користувалася колишня еліта, включаючи землевласницьку, що виключало можливість як би там не було помітної аграрної реформи, вкрай необхідної в умовах земельного голоду, зачіпає більшість селян.

Зовнішня політика Угорщини в цей період була цілком спрямована на повернення колишніх територій. Угорщина після відомих коливань стала союзницею нацистської Німеччини, яка проводила ревізію принципів Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, складовою частиною якої був Тріанонський мирний договір. У 1938-1940 роках за підсумками двох Віденських арбітражів Угорщина приєднала південну Словаччину, Закарпатті та Північну Трансільванію, а навесні 1941 року захопила у Югославії область Бачку. Керівництво Угорщини чітко усвідомлювала небезпеку односторонньої орієнтації на Німеччину, однак альтернативи (крім розгрому по польському сценарієм) не існувало.

27 червня 1941 року країна вступила у війну проти СРСР. Після розгрому 2-ї угорської армії в ході радянського контрнаступу на Дону в січні 1943 році почалися спроби вийти з війни. З метою припинення можливих нелояльних дій щодо Третього рейху в березні 1944 року Угорщина була окупована німецькою армією, а при спробі вийти з війни в жовтні того ж року М. Хорті був зміщений.

Посилання на основну публікацію