Незалежна Болгарія

У 1908 році була проголошена повна незалежність Болгарії від Туреччини. Під час Першої Балканської війни (09.10.1912-30.05.1913) Болгарії разом з Грецією, Румунією, Сербією та Чорногорією вдалося здобути перемогу над Туреччиною, тим самим значно скоротивши її володіння на Балканах. Однак суперечності, які виникли між союзниками привели до Другої Балканської війни (29.06.1913-10.08.1913), в якій Болгарія понесла поразку від колишніх союзників (Туреччина також почала бойові дії проти Болгарії). За підсумками другої війни Болгарія понесла значні територіальні втрати. Одночасно зросла напруженість на Балканах. Військовий розгром Болгарії її колишніми союзниками і Туреччиною був сприйнятий як національна катастрофа. Болгарія втратила кілька десятків тисяч чоловік убитими, різко погіршився економічний стан.

У 1915 році Болгарія вступила в Першу світову війну на боці Німеччини і Австро-Угорщини. Незважаючи на деякі успіхи на початку військової кампанії, в самій Болгарії війна не віталася, а до кінця 1917 року його викликала дестабілізацію ситуації в країні. На початку жовтня 1918 Фердинанд втік з країни, і главою держави став його син Борис (надалі цар Борис III). За умовами Нейінского мирного договору 1919 року Болгарія передавала ряд територій Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Румунії, повинна була виплачувати значні репарації. Крім того, країна позбулася виходу до Егейського моря з передачею Західної Фракії Греції в 1920 році.

Економічна криза, що вибухнула в кінці війни, викликав загострення політичної обстановки в країні. Жодна з ліберально-демократичних і монархістськими партій не була в змозі вивести країну з кризи. Борис III намагався залучити до управління країною представників Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) Олександра Стамболійського і Болгарської робочої соціал-демократичної партії, однак коаліція цих партій не склалася. У травні 1920 року було утворено уряд БЗНС на чолі з А. Стамболійським. У червні 1923 року уряд був повалений в ході кривавого перевороту, а сам Стамболійського убитий. Була встановлена ​​диктатура Олександра Цанкова, жорстоко придушив Вересневе антифашистське повстання 1923 року.

У міжвоєнний період політичний розвиток Болгарії характеризувалося протистоянням гілок влади, за якими стояли різні політичні і партійні інтереси. Велика депресія позначилася на економіці Болгарії, до межі загостривши економічні та соціальні проблеми в країні.

У 1934 році прем’єр-міністром Болгарії за підтримки армії став Клімон Георгієв. У 1935 році Борис III змістив його, і в країні була встановлена ​​профашісткім диктатура. 1 березня 1941 року Болгарія підписала договір про приєднання до Пакту трьох держав (Берлінський пакт 1940 року). Болгарське керівництво вважало, що вступ в альянс з Німеччиною допоможе країні повернути втрачені раніше території. У 1940 році Німеччина змусила Румунію поступитися Болгарії Південну Добруджу, а в 1941 році Болгарія брала участь в окупації частини Югославії і Греції. У грудні 1941 року Болгарія оголосила війну Великобританії і США.

Після смерті Бориса III при незрозумілих обставинах в 1943 році його спадкоємцем став неповнолітній Симеон II. У вересні 1944 року Радянський Союз оголосив війну Болгарії, і радянські війська увійшли на територію країни. Цим не забарилися скористатися антифашистські політичні сили, які організували Об’єднаний фронт на чолі з Кімоно Георгієва. Вони захопили владу, після чого Болгарія оголосила війну Німеччині, а в жовтні того ж року було підписано перемир’я з СРСР. За мирним договорові 1947 року Болгарія зберігалася в межах, які існували до 1 січня 1941 року (тобто в складі країни зберігалася Південна Добруджа).

Посилання на основну публікацію