Молдова в період панування Османської імперії

Падіння Константинополя в 1453 році позначилося на становищі багатьох європейських народів. У другій половині XV століття Угорщина і Польща вели в основному оборонну боротьбу проти Османської імперії, а Молдова і Валахія були змушені поєднувати відкритий опір з періодами покори (вперше данину османам була заплачена 1456 року). У період правління (1457-1504 роках) господаря Стефана Великого Молдова залишалася стабільною державою. Незважаючи на деякі зовнішньополітичні успіхи, Молдавське князівство було змушене в 1487 році підписати мир з Османською імперією і почати регулярну виплату данини (згодом молдавський господар визнав васальну залежність від Османської імперії). Після смерті Стефана Великого князівство вступило в смугу нестабільності, але уникнуло перетворення в провінцію Османської імперії. На початку XVI століття його залежність від імперії посилилася, зріс розмір виплачуваної данини. Османський панування тривало понад 300 років і справила значний вплив на розвиток Молдови. На чолі Молдови, яка користувалася певною автономією у внутрішніх справах, стояв господар, який призначається султаном. Панівним класом були «великі» і «малі» бояри. Одночасно погіршилося становище селян-общинників: виникла категорія залежного селянського населення – вечінов. Інша категорія селян – резешей – являла собою дрібних общинників, які користувалися спільною землеволодінням, а й вони піддавалися закріпачення, наближаючись до вечінам (процес закріпачення завершився з виданням в 1646 році «Укладення» господаря Василя Лупу).

Молдова на вимогу султана надавала для турецької експансії молдавські збройні загони. Одночасно вона зазнавала набігів кримських татар, а також несла втрати під час походів османських військ через молдавську територію для воєн з Росією, Польщею, Австрією. Процвітали до встановлення османського панування центри торгівлі та ремесел Білгород-Дністровський, Бендери, Кілія, а в XVIII столітті і Хотин (на північному заході Молдови) були перетворені в турецькі райі – райони під прямий турецької юрисдикцією. Од молдаванина була відірвана і передана кримським татарам південна частина Прут-Дністровського межиріччя.

Важке економічне становище вело до наростання невдоволення селянського населення, однією з форм якого стало гайдучество – рух збройних загонів проти місцевих бояр і чиновників, а також турків. Власне національно-визвольна боротьба проти османського панування велася в різних формах, і її інтенсивність не в останню чергу залежала від підтримки, яку князівства могли надати суперники Османської імперії. Спочатку для цих цілей Молдова шукала союзу з Польщею. Але вже при господаре Міхая Хороброго, якого підтримав Борис Годунов, відбувається переорієнтація на Росію, і в подальшому Молдова неодноразово (в 1656, 1674, 1683 роках та інших) зверталася до російських царів з проханням прийняти її в російське підданство і тим самим позбавити від іноземного панування.

У 1711 році молдавський господар Дмитро Кантемір і російський цар Петро I уклали таємний договір про союз проти Османської імперії, з якою Росія перебувала в стані війни з 1710 року, і перехід Молдови в російське підданство. Антиосманської договір був укладений і з волоським господарем Костянтином Бринковяну. Прутський похід (травень-липень 1711 року), якому особисто брав участь Петро I, закінчився невдачею і укладенням важкого для Росії Прутського мирного договору. Кантемир вийшов разом з російськими військами з Молдови, а Бринковяну, що не підтримав російських під час Прутського походу, був в 1714 році страчений. З 1711 османський уряд стало призначати господарів з числа греків-фанаріотів (така практика тривала до 1821 року).

Російсько-турецькі війни в XVIII і XIX століттях активізували боротьбу румунських князівств за звільнення. У XVIII столітті під час російсько-турецьких воєн російські війська тричі звільняли Молдову (в 1739 році, 1770-1774 роках, 1788-1791 роках). В лавах російських військ боролися тисячі туминскіх волонтерів. Незважаючи на військові успіхи, Росія також тричі повертала Молдову Туреччини. Так, за Кучук-Кайнарджийським миром 1774 Росія вивела війська з Молдови, а Австрія приєднала частину Молдавського князівства – Буковину. Проте за цим договором панування Османської імперії в Молдові було пом’якшено: змінився розмір данини; гарантувалася амністія молдаванам воювали проти турків; підтверджувалася свобода християнського віросповідання та інше. Ці положення були підтверджені Ясським трактатом (1791 року), за яким до Росії відійшла частина лівобережної Молдови (інша її частина увійшла до складу Російської імперії за результатами якого поділу Речі Посполитої в 1793 році).

Згідно Бухарестським мирним договором, яким завершилася Російсько-турецька війна 1806-1812 років, східна частина Молдови (територія між річками Прут і Дністер), звана Бессарабією, відійшла до Росії.

Посилання на основну публікацію