Легенди давнього Львова

Кожне місто у світі має свої історії, легенди, які передаючись із покоління в покоління, але з часом вони обростають новими подробицями і стають такими цікавими і заплутаними, що до правди часом неможливо докопатися. Є вони і у Львова. Коли потрапляєш в це місто, який розташований в західній частині України, перше враження залишається назавжди, тому що все: розташування, архітектура, немов у казці заворожують.

 

Перше місце, яке зазвичай пропонують відвідати всім гостям міста, щоб перейнятися духом старовини і зануритися в історію — це Високий замок. Він славиться не тільки дуже красивими краєвидами, але й тим, що саме на цьому пагорбі князь Данило Галицький 750 років тому побудував першу дерев’яну фортецю. Саме з побудови цієї фортеці і починається історія міста Львова. Коли син князя, Лев, одружився на угорській принцесі Констанції, батько подарував йому цей місто. Тому і називається це місто Львів у честь першого свого господаря.

 

 У Львові багато пам’яток архітектури, які, безсумнівно, зацікавлять допитливих туристів — це та Лиса гора, і Ратуша, і чудовий оперний театр. І кожен об’єкт зможе розповісти лише свою неповторну історію або легенду. Є одна дуже цікава легенда, пов’язана з місцем, де зараз розташована Львівська пивоварня і Музей пивоваріння. Але для цього нам доведеться повернутися в сімнадцяте століття.

 

По давньому переказу раніше тут стояла невелика церква. Кожен день, три рази в церкві дзвонили дзвони, скликаючи жителів околиць на богослужіння. Але одного разу трапилася біда, то недільний ранок 1695 року в місто вдерлися татари, від яких страждала вся руська земля, дійшла черга і до Львова. Вони грабували, плюндрували все довкола, вбивали людей, і їх не могли зупинити не священнослужителі, ні варта.

 

І в той час, коли вони опинилися в храмі і почали знущатися над усіма, ґвалтувати жінок, раптом налетів сильний ураган, почалася жахлива злива, гроза. Раптом земля розступилася і за короткий час церква і всі, хто там був, опустилася під землю. Незабаром, на місці, де була церква, залишилося тільки каламутне озеро. Потім це озеро назвали «Чорний Діл». Зараз люди розповідають, що іноді з глибини озера можна почути плач, глухий дзвін дзвонів. Бути може, в кожній легенді є доля правди, адже ці історії взяті з життя, хоч і минулого.

Посилання на основну публікацію