Іберія

Іберія або Іверія – це давня назва Східної Грузії (Картлі).

На рубежі IV-III століть до нашої ери на території Іберії утворилося держава. Підстава Іберійського царства приписується Фарнабазу. Хлібороби об’єдналися в громади. Одна їх частина вважалася вільною, а інша підкорялася царського роду і знаті. На будівельних і інших важких роботах, а також в палацовому господарстві використовувалася праця рабів. Рабами ставали в основному військовополонені.

Центром країни в IV-II століттях до нашої ери був місто Армазі, а в останні століття до нашої ери її столицею стало місто Мцхета. Поховання в глиняних глечиках, які відносяться до цього часу, свідчать про те, що населення поступово переходило від скотарства до землеробства. Одночасно розвивалися торгівля і ремесла.

Іберія
Албанія, Вірменія і Іберія. Клавдій Птолемей, 1561

У Страбона збереглися відомості про соціальному ладі Іберії в I столітті до нашої ери. Однак ці відомості недостатньо ясні і тлумачаться в сучасній літературі по-різному. Згідно Страбону, все населення Іберії поділялося на чотири «роду людей». Іншими словами, існувало чотири соціальні групи.

Перший «рід людей» ─ той, з якого обирають царів. До складу цього роду, по всій видимості, входили не тільки члени царського дому, а й царські наближені. Вони називалися «родичами» царя, світська знати – Еріставі.

Цікаво дізнатися: в горах Кавказу жили племена, які займалися полюванням і скотарством. Деякі з них залежали від іберійських царів, а деякі були незалежними. Типовими представниками високогірних племен були Сван, на чолі яких стояв військовий ватажок і рада з 300 чоловік. Постійне військо було відсутнє, але якщо була необхідність, то все Сван виходили на війну.
До другого «роду людей» ставилися жерці, в руках яких, згідно Страбоном, перебували зовнішні зносини.

До третього «роду людей» ставилися воїни і землевласники. Це були вільні ибери, які займалися землеробством і скотарством, а коли цар закликав на війну, вони виходили воювати.

Четвертий «рід людей» ─ це залежні хлібороби, які сиділи на царській землі. Стрибуни називає їх «царськими рабами». Однак в даному випадку термін «раби» не слід розуміти в буквальному сенсі. Ці лаой, імовірно, жили великими сім’ями, а може бути навіть і пологами, причому родичі спільно володіли землею. Головою такої сім’ї був найстарший, саме він і розпоряджався спільним майном. Ймовірно, в Іберії були і справжні раби, тільки Страбон про них не згадує.

З поступовим розвитком торгівлі руйнувалися і старі умови життя. На річках, які відігравали значну роль, стало розвиватися судноплавство, в країні з’явилися мережі доріг і мостів, з’являються міста з потужними фортечними стінами, будинками з черепичними дахами, ринками, громадськими будівлями і водопроводами. Ці міста стають центрами ремесла і торгівлі. Саме такими містами стають в Іберії Армазі і Мцхета. Поступово вони зливаються в одне місто, так що Армазі перетворюється по суті в акрополь Мцхета. А в I столітті нашої ери вони були навіть обведені однією стіною.

...
ПОДІЛИТИСЯ: