Чому процес модернізації в 19 столітті майже не торкнувся країн Сходу

Що стосується суспільству поняття «модернізація» означає перехід суспільства до нової, більш передової моделі пристрою і розвитку.

Країни Європи, здійснивши модернізацію, отримали величезні переваги в порівнянні з рештою світу, який грунтувався на принципах традиціоналізму. Ця перевага позначилося і на військовому потенціалі. Тому слідом за епохою Великих географічних відкриттів, пов’язаних в основному з розвідувальними експедиціями, вже в ХII-ХIII століттях почалася експансія колоністів на Схід найбільш розвинених країн Європи.

Традиційні цивілізації в силу відсталості свого розвитку були не здатні протистояти цій експансії і перетворювалися на легку здобич своїх більш сильних супротивників.

Спочатку європейські країни не привносили в колонії властивою їм політичної культури і соціально-економічних відносин. Стикаючись з древніми цивілізаціями Сходу, які давно виробили власні традиції культури і державності, завойовники домагалися, перш за все, їх економічного підпорядкування. На територіях, де державність була відсутня взагалі, або перебувала на досить низькому рівні (наприклад, в Північній Америці або Австралії) вони були змушені створювати певні державні структури, в якійсь мірі запозичені з досвіду метрополій, але з більшою національною специфікою.

У XIX столітті процес модернізації відбувався і в країнах Сходу, які безпосередньо не потрапили в колоніальну залежність. У 40-х роках XIX століття почалися реформи в Османській імперії. Перетворилася адміністративна система і суд, створювалися світські школи. Немусульманські громади (єврейська, грецька, вірменська) були визнані офіційно, а їх члени отримали допуск до державної служби. У 1876 році був створений двопалатний парламент, який кілька обмежував владу султана, в конституції проголошувалися основні права і свободи громадян.

Однак демократизація східної деспотії виявилася вельми нестійкою і в 1878 р після поразки Туреччини у війні з Росією відбувається відкат на вихідні позиції. Після державного перевороту в імперії знову запанувала деспотія, парламент розпущений, істотно урізані демократичні права громадян.

Крім Туреччини в ісламської цивілізації європейські стандарти життя почали освоювати лише дві держави: Єгипет та Іран. Решта величезний ісламський світ до середини XX століття залишався схильний до традиційного способу життя.

Певні зусилля з модернізації країни зробив і Китай. У 60х роках XIX століття тут отримала широку популярність політика самоусіленія. У Китаї активно почали створюватися промислові підприємства, верфі, арсенали для переозброєння армії. Але цей процес не набув достатнього імпульсу. Подальші спроби розвитку в цьому напрямку з великими перебоями поновилися в XX столітті.

Далі всіх з країн Сходу в другій половині XIX століття просунулася Японія. Особливість японської модернізації полягає в тому, що в цій країні реформи були проведені досить швидко і найбільш послідовно. Використовуючи досвід передових європейських країн, японці модернізували промисловість, впровадили нову систему правових відносин, змінили політичну структуру, систему освіти, розширили цивільні права і свободи.

Посилання на основну публікацію