✅А чому сірник загоряється вогнем?

Дивіться, від простої палички спалахує вогник! Які чудеса! Закричав маленький хлопчик, коли побачив, як тато розпалює багаття.

– Яка ж вона проста? – Відповів батько – а навіщо ж їй тоді різнокольорові головки – коричневі, зелені, рожеві? Ти не подумав?

Але ж якби не було цих головок – сірник ні за що б не загорілася. Адже головка кожної сірники зроблена з горючої речовини. Але щоб з’явився вогонь, потрібно потерти головкою сірника об шорсткий бік коробка. Потреш – і сірнику відразу від тертя стане жарко, як свердла в свердлильному верстаті. Або як долоньках, якщо їх потерти одна об одну.

– Ось ти, тато, і помиляєшся! Свердло ж не запалилося! Руки, коли я їх терну, теж не спалахнуть! А сірник – раз – і запалюється, спалахує.

– Так я ж тобі сказав: головка у сірники зроблена з горючої речовини – з такого, яке дуже легко спалахує.

… Були часи, коли про сірники ніхто і не чув. Щоб розвести багаття, потрібен вогонь. Але де його роздобути?

Як добували вогонь, коли не було сірників?

А гроза на що? Блискавка запалила дерево, люди брали тліючу головешку і розводили багаття. Щоб не чекати, коли від блискавки загориться дерево, вони не давали своєму багаттю згаснути, день і ніч охороняючи вогонь як скарб.

Йшов час, і вони навчилися самі добувати вогонь, без блискавки. Візьмуть суху тріску, суху паличку міцніше, мох сухіше, вставлять кінчик палички в улоговинку тріски – і приймаються з усіх сил крутити паличку в долонях. Труть, труть, труть … Сім потів зійде, поки мох нарешті почне тліти. Потім подують – і спалахує полум’я.

Так було до тих пір, поки люди не навчилися видобувати вогонь за допомогою залізної пластини – кресала (це слово походить від слова вогонь. Як раз про таке розповідається в казці Андерсена). А з собою люди стали носити кресало, кремінь і нитяною гніт, який називався трутом.

Чиркнути кресалом об кремінь, ще раз, ще – іскри так і сиплються. Нарешті одна або кілька іскорок підпалюють нитяною гніт, і він починає тліти. Словом, щось на зразок простенької запальнички.

До речі кажучи, кожен сірник теж запальничка, хоч ще більш нехитрий, але дуже зручний.

Сірники бувають різні. Є звичайні – ними запалюють, скажімо, конфорку газової плити. А є і незвичайні.

Ось величезні сигнальні сірники. Їх беруть з собою мандрівники. Геологи, альпіністи, які підкорюють гори. Одна світиться червоним полум’ям, інша – синім, третя – зеленим. Їх полум’я видно здалеку. Запалить хтось із мандрівників червону спічіщу, всі знатимуть: «З нашим товаришем щось трапилося, треба поспішати на виручку!» Запалить зелене: «Не хвилюйтеся, у мене все в порядку!»

Сірники для моряків і мисливців не бояться води.

Потраплять різні сірники в хороші руки – сто добрих справ зроблять.

А якщо в погані? Навіть від одного маленького сірника буває велика пожежа!

Посилання на основну публікацію