Образ України у романі «Тигролови»

Іван Багряний у своїй розповіді відобразив Україну у декількох образах. Як то кажуть – розповів про батьківщину у всій красі, без перебільшень, все як є, тому зустрічається і приємне і не дуже. По словам самого автора, йому не прийшлось щось вигадувати, інформації для написання розповіді достатньо було і особистого досвіду. Наша країна в «Тигроловах» постає багатогранною державою, зі своїми перевагами та недоліками. Давайте розберемо три головні образи України поставлені в цьому романі.

Жива та мальовнича

Рослинний та тваринний світ, а також людські традиції – все це є особливою начинкою кожної країни. В України є своє забарвлення, воно виражається у:

  • широких степах;
  • запашних хвойних та листових лісах;
  • безкраїх морях;
  • співи весняних пташок;
  • веселих забавах на свята по типу Трійці;
  • сміху та веселощам в сімейному колі;
  • цікавим розповідям щедрівок, та співу різдвяних колядок.

Хоча в складні часи все змінює свій настрій, і пташки вже не такі жваві, і річки втратили свою прозорість. Уривок з цитати роману, який доповнить вищесказане: «садки вишневі повирубувані….і небо ясне людям потемніло».

Поселенська

Другий образ нашої Батьківщини поставляється в поселенських сім’ях, які по тій чи іншій причині покинули рідну землю, та оселились в чужих краях. Друга Україна – це місце по типу того, де живе родина Сірків. Зі слів героїні роману – Сірчихи, зрозуміло, що вони відносились до свого нового місця проживання, як до Нової України, другої Батьківщини. ЇЇ опис особистого відчуття нового дому сильно вражає, особливо це відчуваєш, коли згадуєш наступні слова: «Сумуючи за рідним краєм українські люди подавали тут свої назви: Київ, Полавка, Чернігівка, Катеринослав…». Тобто, поселенці настільки сумували за Батьківщиною, що будучи за багато тисяч кілометрів від дому пам’ятали те тепло та комфорт рідного дому, намагались відтворити його на новому місці. І, судячи з розповіді Сірчихи, в них це вдалось: «Це була наша друга Україна…». Любов до своєї землі мати сімейств передала своїм дітям, вони залюбки співали українські пісні, приймали участь в народних обрядах та в цілому старались дотримуватись традицій.

Сірчиха всяко намагалась зберегти та відтворити уклад українського життя на чужій землі, це виражалось в одязі, святах та співах, переказах. Коли Григорій вперше познайомився з нею, він побачив в ній справжню українську жінку, вона постала в нього перед очима в привичному образі. На ній була рясна стародавня спідниця як у всіх на Батьківщині, а голос здався доволі знайомим, наче він не за тисячі кілометрів від дому, а у себе – в Україні. Про рідний край юному Многогрішному нагадав також інтер’єр оселі: всюди було прибрано та облаштовано за українським звичаєм.

Голодна та розчавлена

Часи радянського тоталітарного режиму пройшли для України не самим кращим чином. Вона терпіла голод, холод, повсюди була численна грязь та злидні. Іван Багряний у своєму творі описував її як безвихідну, розшматовану та безперспективну. Розуміється про відсутність перспективи було сказано не для демонстрації зневіри у рідний край, а для того, щоб найбільш точно та красочко описати її облік, та зовнішній вигляд на той час. Сам автор, як і головний герой роману не втрачали віри в Україну, навпаки, їхній нездоланний дух та волелюбство натякали на те що є привід для боротьби, а покращення її становища та новий розквіт вже не за горами. Але повернемось до третього образу.

В романі вона має образ дівчат-невільниць які змушені пиляти дрова, під нецензурну брань охоронців. В очах головного героя така Україна: «у бруді..розпачі! Безвихідна…» постає в вигляді потяга «Владивосток-Москва». У Многогрішного складалось відчуття, начебто він потрапив додому, усюди звучали знайомі йому акценти та діалекти: чернігівської, одеської, полтавської, херсонської та ще багатьох інших областей. Не зважаючи на назву «експресу» він «говорив» як Україна, так як основний контингент пасажирів був родом з тієї самої розчавленої та розшматованої неньки.

...
ПОДІЛИТИСЯ: