Міфи та легенди українців

ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ

Здавна, як землі ще не було, всюди була вода. Не було і нас ще. А чорт жив десь так, хтозна-де жив. Дак Бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс піску в руці. Він пурнув, дак не винесе — вода вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє з руки. Дак Бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Дак Бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став… Кажуть люди старі, що так було.

Як предки українців уявляли світобудову?

ЧОМУ БУВАЄ СУМНЕ СОНЦЕ?

Жив собі чоловік і жінка, які мали сина та дочку. Дочка була найкраща в світі. Ось одного разу сонце вкрало її собі за жінку. Після цього брат пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила і вибігла до нього та й каже: «Сховайся в льох1, бо як прийде сонце, то запече тебе». Брат швиденько заховався в льох.

Коли прийшло сонце, то воно роздягнулось і повісило свої ризи2 на дверях та й пішло в хату. Сестра, побачивши, що сонце повісило ризи, швиденько побігла до брата, який ледь не вмер від жару. Тоді сестра відлила його водою, і вони пішли в хату. Вони привіталися з сонцем, посиділи, поговорили, а тоді сонце просить брата, щоб він пішов за нього на небо на один день. Він згодився, одягнув ризи і пішов на небо. Коли виліз, то він пішов на ті місця, де сонце снідає, обідає та вечеряє, побив миски, порозкидав ложки; зловив вітра та мороза; набив їх за те, що перешкоджали йому в дорозі. Злазячи з неба, поламав драбину; прийшов до хати, де спало сонце, скинув ризи і разом з сестрою втекли.

Коли сонце встало і хотіло скоро вилізти на небо, то ніяк не можна було. Поки воно лагодило драбину, то брат із сестрою вже втекли.

Сонце побачило безладдя на небі, було цілий день голодне, то так було розсердилось, що цілий тиждень не показувалось людям.

Як наші предки пояснювали появу сузір’я Воза на небі?

ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ

Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто1 вся вода, і люди без води почали хорувати та мерти. У тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого, такого ж самого; потім на третього, четвертого і, вкінець, на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті. Води зосталось у неї тільки на самому дні.

Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони на небі.

Ото ті зірки і єсть Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.

ПРО ВОГОНЬ

Вогонь одного господаря здибався з вогнем другого господаря, й вони почали між собою говорити. Перший каже: «Мені добре в мого господаря, бо він гарно обходиться зо мною — коли треба, то кладе гарних дровець, а як не треба, то бере чистої водиці й мене заливає. Так що мені добре». Другий каже: «Мені дуже зле, бо господар дає погані дрова, а коли мене не треба, то заливає помиями. Ото я хочу йому відомстити тим, що піду гуляти по його господарстві». Перший : «Коли будеш гуляти, не спали там колеса мого господаря, яке лежить на подвір’ї твого». От вночі розпочалась пожежа в другого господаря і згоріло все, а колесо першого викотилося та й залишилося.

Чому перестало щастити чоловікові?

ПРО ВІТЕР

Молотив один господар. Як змолотив, почав віяти зерно, але ніяк не може закінчити: стане на один бік — вітер з іншого боку дме, перейде — а вітер наче насміхається. Розсердився чоловік, вихопив з-за халяви ніж та й кинув за вітром. А ніж і щез, наче й не було. І з тієї хвилини вітер перестав чоловікові перешкоджати. Однак і вестися чоловікові перестало: що не почне — то на зле виходить, за що не візьметься — погано скінчить.

Покинув чоловік господарство та й пішов у світ. Приходить до одного села, а там лише в одній хаті світиться. Проситься він на ніч.

— Як же я маю тебе на ніч прийняти, коли ти мені ногу ножем врізав, — відказує йому господар.

Аж тоді зрозумів той чолов’яга, що самого вітра своїм ножем поранив.

ПРО ДОЩ

Є повір’я, за яким Бог має особливі склади дощу на краю світу . Коли з’являється потреба пускати дощ на землю, Бог посилає

Які риси характеру людини цінувалися в давнину? А чи сьогодні вони в пошані?

пророка Іллю і глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару і розносять його по світу. При цьому часто буває, що як почнуть вони пускати дощ, то пускають його безперервно, декілька днів поспіль. Так стається тому, що глухий янгол запитує в Бога, куди потрібно пускати дощ. Бог каже йому: «Ходи там, де чорно», — а він, не розчувши, ходить там, де вчора. Бог каже: «Іди туди, де просять», — а він, не розчувши, іде туди, де косять. Бог каже: «Іди туди, де ждуть», — а він, не розчувши, іде туди, де жнуть.

Досить поширена думка, що дощ — це вода, яка насотується з морів, рік, озер, колодязів, ставків та інших водойм і виливається у хмари райдугою. Сама райдуга уявляється «цмоком», тобто насосом. Разом з водою райдуга всотує і все, що є у воді — жаб, черв’яків, риб, каміння, які потім і випадають із хмар разом з дощем. Але воду всмоктує лише синювато-червона райдуга, тоді як яскраво-червона не діє і є лише веселкою, оскільки під час її появи прояснюється від сонячного проміння (стає веселим) виднокруг, який перед тим був закритий хмарами і навіював сум.

А ще райдугу вважають шляхом, яким сходять з неба янголи, щоб набрати води. Цю воду вони потім виливають на особливу сітку (сито) і так утворюють дощ.

Чому собака не захотів бути самотнім?

ЧОМУ ПЕС ЖИВЕ КОЛО ЛЮДИНИ?

Давно, дуже давно пес жив собі самітний. Нарешті надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив собі знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби цей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

— Вовче, брате, живімо разом! Вовк одповів.

— Чому би ні!

Як, на думку наших предків, утворювався дощ?

Які з подій цієї легенди є реальними, а які — фантастичними?

Зачали жити в’єдно1. Раз, як ночували в лісі, вчув пес якийсь шелест і зачав трястися-боятися. Пробудив вовка, а той йому каже:

— Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!

Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

— Ведмедю, братику, жиймо в’єдно!

— Коли в’єдно, то в’єдно, — відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і зачав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:

— Затягнімся в корч, бо ще надійде лев та роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Лишив ведмедя і пішов до двору короля лева.

— Леве, леве, королю звірів, жиймо в’єдно!

— За слугу прийму тя2, — відповів лев.

Пес зостався з ним. Раз так понад вечір

зачав пес боятися і зачав вити, гавкати. Вибіг лев з палати і каже йому:

— Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!

Пес замовк, але зараз здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.

Як ви вважаєте, чи завжди добре жити з найсильнішим? Чому?

ПОДІЛИТИСЯ: