Критика роману «Тигролови»

У 1945 році був написаний відомий нині роман Івана Багряного «Звіролови», який згодом міняє назву на іншу. Чи вплинула ця зміна на відношення у читачів до твору – не відомо, але можна точно ствердити, що для автора такий варіант здавався біль доцільним, розкривав глибинну сутність. Критиків перероблений «Тигролов» теж не залишив байдужими, чим породив багато відгуків.

Загалом відгуки і рецензії були схвальними. Давайте розберемо найбільш популярні.

Зі слів Олени Теліги, головний герой своєю поведінкою та зразком спонукає до виховання твердих та сильних українських людей. Про мужність українства, яка демонструється у романі відзначив також В. Чорнограй: «цей твір – епопея боротьби нового українства над ворогами та природою та подальшу перемогу».

В свою чергу Вільям Ґоґан, будучи досвідченим літературознавцем побачив у творі відображення дещо інше: «Твір різко відрізняється від небагатьох зразків радянської літератури, яку мені довелось читати. На їхньому фоні роман Багряного виглядає повнішим, його не торкнулася рука красного письменства радянського союзу, яка перед публікацією творів проводила корекцію та фрагментацію початкового тексту. Його талант проявляється в глибокому аналізі питань сміливості, кохання та смерті.»

Юрій Шевельов стверджував, що Іван Багряний став відповідальним за подальший розвиток українських пригодницьких романів, з його слів: «роман насичений українським духом, характером, спрямуванням ідей». Твір написаний по принципу дихотомії, це коли декілька сюжетних ліній існують паралельно, протиставляються одна одній та поєднуються. Головний антагоніст Григорія Многогрішного – радянський майор НКВС, на протязі роману він переслідує молодого українського хлопця, наче тигролов. Але волелюбність юнака «тигра» не прогинається під тоталітарну узду радянської системи. Враховуючи те, що головний герой представ перед нами в образі правнука відомого гетьмана Дем’яна Многогрішного, який відбував каторги в Сибірі за те що боровся проти окупації України, романіст натякає на спадкоємність такої важливої української риси як волелюбність. Прадід – в’язень, правнук – в’язень, і по одній і тій ж причині. Це демонструє наскільки козацька сила та воля нездоланні, що здатні передаватись з покоління в покоління як традиція, традиція – бути вільними.

...
ПОДІЛИТИСЯ: