Твір “Смішний випадок з мого життя”

Варіант 1

Минулого літа ми з братами відпочивали у бабусі з дідусем в селі. Нам у них подобається, адже влітку в школу ходити не треба, а в селі, є річка, в якій дуже приємно купатися. За весь час, що ми пробули там, з нами відбувалися різні ситуації: і смішні, і не дуже.

Сьогодні я хочу розповісти одну з них.

Коли ми приїжджаємо, то відразу знаходимо собі друзів, адже влітку дітей в селі дуже багато.
І ось одного разу, прийшов сусідський хлопчик Юра, який покликав нас з собою на річку. Відпросившись, ми відразу побігли туди.

Коли ми прийшли, старші хлопці майстрували тарзанку. Нам теж стало цікаво, і ми попросилися до них в компанію. Вони з задоволенням нас прийняли.

Через годину, тарзанка була готова, і потрібно було її випробувати. Я зважився випробувати її першим.
Гарненько розігнавшись, я стрибнув, але вона не витримала, і я впав вниз. Там було невисоко, тому мені було не боляче, але я добряче вимазався.

Боячись, що бабуся мене буде лаяти, за те, що забруднив одяг, я побіг додому і став його прати.
Виправши, вивісив на дворі. Але коли все висохло, я побачив, що на моїй синій футболці утворилася жовта пляма. Я злякався і заплакав. Якраз прийшла бабуся, і довелося їй все розповісти. Почувши мою історію, бабуся не лаяла, а тільки розсміялася. Вона мені пояснила, що я взяв відбілююче мило, тому футболка зіпсувалася.

З тих пір, я весь свій одяг перу сам. Ось така історія.

Варіант 2

Кілька років тому, коли ми були ще в 6-му класі, в нашу маленьку школу прийшов новий вчитель англійської мови. Попередня, Олена Олександрівна, пішла в декрет і їй на заміну прийшла мініатюрна Вікторія Володимирівна зростом не вище 150 см. Завдяки високим каблуками вона дотягувала до 155-160 см, але це не сильно вирізняло її з натовпу дітей.

Це був її перший робочий день в цій школі, старшокласники не сприймали її всерйоз і кілька разів навіть жартували над нею. У нас її урок повинен бути четвертим, відразу після великої перерви. Після їдальні всі як завжди рвонули в клас дуріти. Це як раз той період був, що хлопчики загравали до дівчаток способом смикання за косички і подібними причіпками. Загалом, в класі почався шум, гам і біганина. Я ганялася за однокласником навколо парт і хотіла накрутити вуха за те, що той мене боляче вщипнув. Після декількох кіл Саша вискочив з класу і побіг по коридору. І тут мені в голову прийшла, на той момент, геніальна ідея стати біля дверей і коли він повернеться, а він все одно повернеться, гарненько вдарити все тим же віником.

Продзвенів дзвінок, всі розсілися по своїх місцях, а я стою, чекаю. Чуються кроки по коридору все ближче і ближче, я максимально розмахую і при найменшому відкритті дверей з усього маху вдаряю віником Сашку. Яке було моє здивування, коли весь клас замість звичайного сміху застиг. Виявляється я «присвятила» віником нову вчительку Вікторію Володимирівну, яка зі сльозами на очах розгорнулася і пішла, не зібравши навіть папери, що випали з її рук. Клас тільки потім дозволив собі розсміятися.

Трохи заспокоївшись, ми зрозуміли, що вона зараз повернеться з директоркою і нам, а зокрема мені ох як буде непереливки. Але вона і тут змогла нас здивувати. Через 5 хвилин повернулася і зайшла в клас, прикривши обличчя папкою, і опустила її тільки коли переконалася, що в неї більше нічого не летить. Зі словами – Ну чого-чого, а такого посвячення я не очікувала. Ми знову розсміялися і потім я, вже вибачившись, розповіла, чому так вийшло. Зараз вона наш керівник і дуже нас любить, а той випадок ми згадуємо досить часто і вже разом з нею сміємося.

Варіант 3

Цього літа відбувалося багато веселого і цікавого, але цей випадок особливо запам’ятався всій нашій родині.

Моя мама часто посилає мене в магазин за продуктами і різними дрібницями. Пам’ять у мене не дуже хороша, тому вона постійно пише мені список продуктів на папірці. Ось і того разу мені треба було сходити в магазин на прохання батьків. Але це було літо і ручку з листочком дома відшукати не змогли. Тоді мама сказала: «Запам’ятай, ти повинен будеш купити тільки три речі: хліб, молоко і шоколадку».

По дорозі в магазин я весь час повторював собі, що мені потрібні тільки три речі. І тут на моєму шляху зустрілися мої друзі. Я вирішив, що покупки можуть почекати, а ось футбол чекати не може.

Через півгодини гри я все-таки вирушив у магазин і все ще пам’ятав про три речі. Повернувшись, я з упевненістю передав мамі пакет, в якому лежали саме три речі: цибуля, картопля і шоколад. Мама була дуже здивована цим набором продуктів. Напевно, в моїй голові все перемішалося після футболу, і я вирішив купити саме це.

Пізніше все прояснилося, мені довелося сходити в магазин ще раз. На цей раз вже без футболу. А мама ще довго згадувала цей випадок і сміялася, адже тільки свою шоколадку я і не забув купити.

ПОДІЛИТИСЯ: