Коли людина дорослішає, вона розуміє, що є деякі необхідні речі і місця, до яких завжди хочеться повертатися.
Це такі речі як батьківщина, рідний дім і школа, в яку ти ходив.
Моя школа – триповерхова будівля, розташована в житлових кварталах нашого міста.
Туди ходили всі діти, що живуть по сусідству, тому що туди можна дійти пішки.
За будівлею школи була спортмайданчик. Перед школою була зелена галявина з клумбами.
Школу побудували кілька років тому, тому класні кімнати були світлими і просторими.
У кожній класній кімнаті було три вікна, а на одоконніках стояли квіти в горщиках.
Учні (в основному дівчатка) відповідали за поливання квітів і робили це з особливою любов’ю.
На стінах класу висіли карти, портрети, таблиці і схеми.
Наш клас був на другому поверсі, вікна виходили на шкільне подвір’я.
В одному тільки нашому класі був класний керівник, а не класна керівниця.
Він виявився дуже добрим і знаючим учителем, який не шкодував часу, щоб водити нас в цікаві місця і на виставки.
Він вчив нас російській мові і російській літературі.
Ми його дуже поважали.
Наші уроки починалися о восьмій годині ранку і тривали до пів на другу.
У нас було по шість уроків в день.
У кожного учня був щоденник, куди вчителі ставили оцінки за відповіді.
Учітел також виставляв оцінки в класний журнал.
Коли вчитель ставив питання, учні, які могли на-нього відповісти, піднімали руки, і вчитель викликав одного з них відповідати на питання.
Учнів часто викликали до дошки виконувати вправи або писати пропозиції.
Коли вони робили помилки, то викликали інших учнів, щоб їх виправити, або вчитель сам виправляв помилки.
В кінці кожного заняття нам задавали домашні завдання, як письмові, так і усні.
На наступному уроці вчителя їх перевіряли.
Вони часто збирали наші зошити, щоб перевірити їх будинку.
Якщо були помилки, вони виправляли їх і ставили оцінки.
В кінці кожної чверті ми отримували табеля, які підписували наші батьки.
В кінці навчального року нас переводили до наступного класу.