Твір “Подорож крапельки води в природі”

Я маленька крапелька. Я зародилася глибоко в надрах землі. Тут, під землею нас мільйони. Ми збираємося і утворюємо підземні струмочки або навіть великі річки. Ось і я приєдналася до одного такого струмка і понеслась в його потоці. Струмок вийшов на поверхню землі, на величезній швидкості проніс мене гірським схилом і скинув вниз гірським водоспадом. Мої сестрички розліталися в різні боки: хто-то падав вниз, хтось чіплявся за скелі, а я потрапила на лист великого рослини. Воно було дуже красивим, я задивилася на нього і втратила лік часу.

Погода була тепла, сонечко пригрівало, і поступово я навчилася літати. Я підніматися все вище і вище до тих пір, поки повітря не став прохолодніше і я не зустріла своїх сестричок. Щоб зігрітися ми збиралися, утворюючи білі, м’які хмари і парили над землею. Так ми довго летіли, віддаляючись далеко позаду від місця, де я народилася.

Але раптом налетів сильний вітер і збив всі хмарки в більшу, чорну хмару. Вона пливла низько над землею, закриваючи собою все небо. І тут пішов проливний дощ. Я, як і тисячі крапельок, впала на землю, а хмаринка зникла і знову здалося сонце.

Далеко за горизонт простягався різнокольоровий міст – веселка. Я пішла за ним, поки знову не зустрілася з хмарою, ось на ньому я і продовжила подорож. Раптом стало дуже холодно, і крапельки одна за одною стали перетворюватися в візерункові сніжинки. Всі ми були такі ошатні й неповторні. Потім знову подув вітер, і кружляючи в повільному вальсі, ми стали падати на землю. Добравшись до землі кожна з нас зайняла своє місце, хтось ліг в заметі на землі, хтось на дах автомобіля, хтось і зовсім розтанув. А я впала в полі, де і пролежала до самої весни.

Прийшла пора і я розтанула і знову понеслася в потоці швидкого струмка. Потім з’єдналася з річкою. Річкова течія несло мене вдень і вночі. Я бачила як інші крапельки ставали то росою, то перетворювалися в густий туман, то піднімалися високо на небо. А я мчала в річковому потоці поки не потрапила в величезне водосховище.

Далі мені стояв довгий і нелегкий шлях по трубах, крізь очисні споруди і фільтри. Поки не добралася до тебе в гості. Тепер ти запросто можеш зустріти мене і моїх сестричок, просто відкривши кран. Але пам’ятай, наш шлях був важким, тому стався до нас дбайливо.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Твір “Ми і батьки”