Твір на тему “Вулиця мого дитинства”

Вулиця дитинства у кожного своя. Нехай це звучить парадоксально, адже будинки багатьох людей можуть стояти на одній і тій же вулиці … Але справа в тому, що кожна дитина сприймає цю вулицю по-своєму.

Моя вулиця збігалася з моїм районом, то є район при станції в лісі був таким маленьким, що там до сих пір тільки одна вулиця – Привокзальна. Без особливої ​​фантазії підходили і до розташування будинків – з одного боку від станції, півколом. Далі – ліс. Тобто будинки з одних вікон видно завжди жвавий вокзал, з іншого – безтурботний ліс.

В принципі, вулиця була цілком симпатичною, чистої, з невеликим сквером біля вокзалу, з клумбами. Звичайно, це ж майже обличчя міста для приїжджих. Правда, тут вони не затримувалися – прямо з вокзалу (мимо чергували таксистів) вони бігли на автобус і їхали в центр.

Живуть тут працівники станції, всіх знаєш. Діти все одні й ті ж на єдиній майданчику. Після ми по цій вулиці, через залізницю, через ліс будемо ходити в інший район, щоб потрапити в школу. Нас будуть називати мафією. Наші мафіозі непогані хлопці.

Кого слід побоюватися на вулиці, так це німих. Чомусь вони полюбили вокзал, їли там, спали на лавках. Їздили все кудись на найдешевших електричках. Іноді випрошували поглядом і муканням у пасажирів гроші, іноді крали. Я завжди з цікавістю дивилася, як миготять в розмові руки німих. Вони здавалися членами якоїсь таємної секти. Втім, цигани, іноді табором набігали на вокзал, були куди небезпечнішими. По вулиці ходили чутки, що циганка виманила гроші то у одного, то в іншого, що не можна ні в якому разі відкривати їм двері – все винесуть з квартири, отямитися не встигнеш.

Зараз ця вулиця постаріла, будинки занепали, в лісі всюди сміття. Людям тут вже не цікаво – станція не розвивається. Квартиру там ми давно продали, щоб переїхати в центр. Але іноді я чогось заїжджаю сюди, дивлюся на вже чужі вікна, на занедбаний сквер. Пригадую, як трясся будинок від поїздів, а з іншого боку тихо дихав ліс.

До речі, для кожної дитини вулиця – це щось незвичайне. Є будинок, де, хочеться вірити, дитині тепло і у затишно, де дбайливі батьки, де іграшки, а ось вулиця – це вже вихід в світ великий і незвіданий. На вулиці дитина відчуває погоду, торкається до природи, бачить тварин, знайомиться з іншими дітьми. Тут з’являються зазвичай перші друзі і вороги, в місцевій пісочниці відбуваються перші конфлікти і веселі ігри. Будинок – це основа основ, а вулиця – перший крок.

...
ПОДІЛИТИСЯ: