Твір на тему “Шкільне життя”

Коли ти школяр, тобі доводиться пережити стільки різних подій і вражень, що голова йде обертом. Це і перший день в школі, і перше кохання, і перший синець… Кожен день готує для тебе все нові і нові сюрпризи.

Моє життя, учня сьомого класу, ні на хвилину не дає мені розслабитися. Ранок починається цілком звичайно: неохочий підйом, сніданок, довга поїздка на автобусі, переповненому студентами та дорослими, що поспішають на роботу, і дорога до школи. Ну, а в школі починається зовсім інший ранок.

Приголомшуючий дзвінок, який перериває розмови завжди в найцікавішому місці, спроба не запізнитися на урок, яка зазвичай провалюється, і ось ти вже з опущеною головою проходиш на місце. А після починаються сорок п’ять хвилин мук і веселощів. Уроки тягнуться довго, якщо сусід Сашко, раптом вирішує прогуляти школу або захворіти, а ось з ним все проходить набагато швидше. Перші п’ятнадцять хвилин ми обговорюємо події вчорашнього тренування з футболу, за що, правда, частенько буваємо покарані трійками з поведінки.

Наступні п’ятнадцять хвилин всіляко намагаємося показати зацікавленість новою темою, і хоч щось записати в зошит, щоб у вчителя не було питань і сумнівів з приводу нашого інтересу. Час, що залишився відводиться для самого цікавого…

Наприклад, ми лякаємо дівчат, спійманими заздалегідь тарганами і черв’яками. Влаштовуємо морський бій з хлопцями з сусіднього ряду. Прив’язуємо рюкзаки однокласників, що сидять перед нами до спинок стільців, а у тих, хто знаходиться позаду, непомітно пов’язуємо разом шнурки. Встигаємо ми так само, списати пару ручок, підточити всы олівці зі своїх пеналів, придумати нову форму для паперового літачка, що сприяє збільшенню швидкості його польоту. Так і проходить в клопотах один урок за іншим. Але особливо нестерпним здається час на четвертому уроці, так як після нього ми всі йдемо до їдальні. Ти буквально відраховувати кожну хвилину до заповітної перерви, і вже відчуваєш запах свіжоспечених булочок з буфету і смак гарячого компоту.

Шкільне життя дивне, воно яскраве, різноманітне, шкода тільки, що вже через пару років, всы ми подорослішаємо, почнемо готуватися до іспитів, хтось взагалі піде зі школи … Від цього трохи сумно. Однак я впевнений, що навіть в одинадцятому класі не втрачу можливість зв’язати разом шнурки Сашки і Женьки, що сидять позаду. Адже на те вона і школа, потрібно встигнути все, поки ти ще не став остаточно дорослим!

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Твір «Перший сніг»