Твір “Моя улюблена книга – Євгеній Онєгін”

З перших сторінок твір вразило мене своєю життєвістю. Красиві рими легко читаються, початок романтичне, а тому і западають в душу. Читалася книга на одному диханні, розділ за розділом я ніби проживав з героями їхнє життя, бачив сцени своїми очима. Часом уві сні мені снилися так полюбилися уривки, і я хотів підказати героям, що з ними станеться в майбутньому, дати пораду, трохи змінити хід подій.

У романі докладно описується життя людей за часів правління Олександра I, тим самим поповнюючи мій кругозір і історичними фактами. З кожним рядком мені все більше хотілося дочитати книгу, дізнатися кінцівку, але ще я жалкував, що вона не нескінченна. Навіть перечитавши її незліченну кількість разів, я продовжую захоплюватися автором і його професіоналізмом. Завчивши улюблені уривки я часто цитую твір, захоплюючись звучанням і змістом прочитаного.

Мені дуже сподобалася ніжна і боязка Тетяна, якій вона представлена ​​на початку. Її нерозділене кохання западає в душу, хочеться пожаліти її, застерегти. Як же дратує байдужість до всього, себелюбство Онєгіна. Адже дядькове спадок дістається йому по праву і посилює природну лінощі. Нічим не цікавлячись, Онєгін раз у раз вдається до ледарства, що виводить з себе. Для мене Онєгін – антигерой, який упустив своє щастя.

Навіщо відкинувши одного разу, проігнорувавши таке чіпає за душу лист, він намагається зруйнувати шлюб Тетяни через три роки.

Фінал роману мені особливо подобається, коли закохана, але чесна й вірна Тетяна, всупереч покликом серця, відкидає коханого і залишається зі своїм чоловіком. Вона виглядає в останніх рядках такий гордої, що хочеться шукати в людях її душевні якості. Переживаючи за душу відкинутої дівчини, в кінці приходить задоволення від ганьби Онєгіна, який звик брати від життя все, натомість залишаючи лише порожнечу.

Посилання на основну публікацію