Твір “Моя улюблена іграшка”

Варіант 1

У мене є моя улюблена іграшка, з якою я намагаюся не розлучатися. Цією іграшкою є зайчик. Цього зайчика мені подарували хресні батьки на день народження. Мені відразу стало зрозуміло, що цей зайчик стане моєю улюбленою і найкращою іграшкою. Зайчик дуже пухнастий і великий. У нього довгі вуха, великі красиві очі. Вони нагадують мені намистинки. Також у зайчика червоний язичок і два великих білих зуба. Є у зайчика і милий маленький пухнастий хвостик. А в лапці він тримає дуже яскраву морквину.

Коли я лягаю спати, я завжди беру з собою зайчика. Я вкриваю його ковдрою, щоб він не замерзав вночі. Мне подобається доглядати за ним і читати йому на ніч казки. Зайчик завжди уважно слухає і після завжди міцно засинає.

Вранці ми теж прокидаємося разом. Зайчик, не просто моя іграшка – це мій найкращий друг і мій талісман удачі. Я намагаюся не ображати зайчика. Я ставлюся до нього з любов’ю і завжди доглядаю за ним. Якщо він брудний, то я його купаю.

Я знаю, що пройдуть роки, я виросту, а зайка залишиться таким же маленьким моїм другом. Я берегтимуть його, щоб зберегти свої дитячі спогади. Я вдячна хрещеним батькам за той значимий для мене подарунок. Адже вони подарували мені не просто іграшку, а красивого пухнастого друга.

Варіант 2

У кожної людини в дитинстві була або ж навіть є іграшка, про яку всі згадують з теплотою і ностальгією про дитинство, у когось це ляльки, у інших зайчики, машинки, барбі.

У мене теж є моя улюблена іграшка – ведмежа. Звуть його Міша. Я з ним познайомилася коли була зовсім маленькою. Моя мама подарувала мені його на день народження. Ми разом граємо, засипаємо, ходимо на прогулянку, їмо разом. Дивимося мультики, граємося.

Ростиком мій улюблений ведмедик не більшим, товстенький, пухкенький, ніжно рожевий, більше схожий на П’ятачка з мультфільму Вінні-Пух. У ручках у мого ведмедика велике червоненьке сердечко. На ніжках намальовані два сердечка рожевого кольору, очі у ведмедика блакитні з великими віями, носик картоплею. Він постійно всім показує язичок за рахунок цього стає ще смішніше.

У мене найкращий і улюблений ведмедик. Я йому розповідаю всі свої таємниці і секрети. Коли я виросту, то ніколи не кину свого ведмедика. Він постійно буде зі мною поруч.

Варіант 3

У мене є друг дитинства. Це плюшевий ведмедик Яша. Бабуся подарувала мені його в день мого народження. У нього приємне світле забарвлення, сірого і бежевого відтінку. Бантик на шиї робить ведмедика веселим і добродушним. Разом з Яшею я вчився ходити, читати книги, грати. Найбільше мені подобається спати з моїм м’яким і теплим другом.

Коли мені сумно я ділюся своїми переживаннями з ведмедиком. Він обіймає мене своїми м’якими лапами і стає спокійно. Якщо на вулиці ллє дощ, ми з Яшею сідаємо біля віконця. Краплі стікають по мокрому склу, небо стає сірим і похмурим, а нам тепло і затишно. Перед сном я читаю своєму м’якому другу казки, він уважно слухає, потім засинає.

Особливо зручно на Мишці відпочивати. В кінці дня, коли закінчуються тренування, я поспішаю додому щоб полежати на Яші і дивлюся улюблені мультфільми. Незважаючи на те, що ведмежаті вже багато років, він виглядає акуратним. Якщо у нього щось рветься або брудниться, я відразу намагаюся привести в порядок. У мене багато красивих іграшок, але цей ведмедик найулюбленіший.

Варіант 4

Коли я була маленькою, то мені часто дарували іграшки. Я дуже любила, коли в гості приїжджали далекі родичі, хресні або просто друзі батьків. Це завжди були дуже цікаві люди, які розповідали історії, які я слухала з відкритим ротом.

Але все ж таки, як і будь-яка інша дитина, я найбільше любила іграшки, які привозили з далека. Найчастіше це були різні кубики і конструктори, адже вважається що вони найкраще позначаються на розвитку дитини. Проте я більше любила м’які іграшки, адже з ними можна було не розлучатися навіть коли лягаєш спати.

Варіант 5

Таких іграшок у мене багато! Серед них є єнот, чомусь зелений і з червоною грудкою. Втім це мене не бентежило ні раніше, ні тепер. Я ще зі слабо розвиненою фантазією не могла придумати йому оригінальне ім’я і так і назвала Єнотик.

У нього раніше був білий чубчик, але коли ми грали зі старшою сестрою в перукарів, вона обдурила мене: сказала, що він відросте, і ми його обрізали. Ще довго я не могла зрозуміти, чому він залишається того-ж розміру навіть через місяці, коли волосся відростало і у мене.

Зараз це згадується з посмішкою. Коли я розповідаю цю історію іншим, то вони сміються, мовляв яка ти наївна була. Але я до сих пір така наївна, адже десь всередині і зараз думаю, що Енотик дійсно живий.

Коли я прибираю кімнату, то завжди струшую пил зі свого зеленого єнота, і думаю, що скоро у нього знову відросте чубчик.

ПОДІЛИТИСЯ: