✅Тема «маленької людини» у творчості М. В. Гоголя

“Справедливість вимагає обставати за людей страждаючих”.

Н. Г. Чернишевський

Читаючи твори великої класичної російської літератури, я все більше переконуюся, що письменники «одноголосно» висловлюють думку про відсутність справедливості в житті. Часом письменник – єдина людина, готова вступитися за принижених і ображених. Можливо, російське заступництво зробило тему «маленької людини» однією з провідних у всій російській літературі.

Галерею «маленьких людей» у російській літературі відкриває персонаж Самсон Вирін. Як і все важливе в нашій літературі, основні колізії життя «маленької людини» намітив Олександр Сергійович Пушкін в «Повісті Бєлкіна» і в поемі «Мідний вершник». Автор розкрив світле і темне в його житті, побутову та глибинну сторони існування цього нового в Росії типу.

Складність «маленької людини» показав Микола Васильович Гоголь в «Петербурзьких повістях» і в комедії «Ревізор». «Маленька людина» – це чиновник невисокого рангу, без маєтку, без доходів, без перспектив. У його житті мало радощів, багато туги й страху. Він боїться начальства і товаришів по службі, бідності і нещасть.

У нього немає сил боротися за себе і своє місце під сонцем. Мабуть, найяскравіший приклад – Акакій Акакійович Башмачкін в повісті М. В. Гоголя «Шинель». Він нічим не примітний, зовнішність його навіть неприємна:

«низенького зросту, трохи рябуват, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, і кольором обличчя, що називається гемороїдальним».

Безвихідна і доля Акакія Акакійовича. При хрещенні вже він «ніби то передчував, що буде титулярний радник», так воно і вийшло. Все у цього героя не влаштовано. Він боїться товаришів по службі, мучиться на службі («Навряд чи де можна було знайти людину, яка так жила б в своїй посаді»), знаходячи задоволення лише у своїй каліграфії. Акакій Акакійович настільки не бачить убозтва у своєму житті, що в чомусь перестав бути людиною.

Однак Гоголь бачить в будь-якій, навіть обмеженій людині цілий світ, особистість, котра має право на осмислене існування, на свої вистраждані ідеали.

У світі Башмачкіна таким ідеалом стає шинель, яку він прагнув купити і купив на заощадження з нікчемної платні, відкладаючи по грошу, виганяючи «вживання чаю вечорами», не запалюючи свічок, ступаючи майже навшпиньках, «щоб у такий спосіб не стерти швидко підметок».

З боку це виглядає жалюгідно, а Акакій Акакійович бачить в шинелі знак того, що він як людина відбувся. День придбання її став «найбільшим святом».

Втрата шинелі немов переповнила чашу терпіння. Башмачкін помер, і «зникла істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава …», а його тінь стала переслідувати мучителів.

Гоголь – глибоко християнський по духу письменник.

Він займає позицію співчуття, співчуття Башмачкіну, нагадує бездушному світу про прийдешній суд. І тому «значна особа» рідше стала говорити підлеглим: «Як ви смієте, чи розумієте, хто перед вами», «якщо ж і вимовляв, то вже не колись, як вислуховував спершу, в чому справа».

Інакше розкривається «маленька людина» у відомій комедії М. В. Гоголя «Ревізор». Він, сам того не відаючи, перелякав всіх «великих людей» – великих чиновників. Іван Олександрович Хлестаков не тільки бідний, але і абсолютно нікчемний. Вже Осип, його слуга, викладає читачеві (глядачеві) все про Хлестакова: він промотався, залишився без грошей, його положення абсолютно безвихідне.

Хлестаков, смутно здогадуючись спочатку, що до чого, блискуче компенсує убозтво свого життя (і матеріального, і духовного) фантастичними за змістом і стилем розповідями. Чиновники йому не тільки вірять, вони тремтять.

Доводячи свої описи до абсурду, сам Хлестаков теж вірить у те, що говорить. Промову він веде про те, чого йому не вистачає в реальному житті: про любов, про багатство, про владу.

Не підозрюючи, що йому не вистачає зовсім іншого, Хлестаков створює фантастичний Петербург і успішно підносить цей святковий образ бувалим чиновникам. Хлестаков – переможець.

«Маленька людина» взяла верх. Фантазії Хлестакова подібні з болючим бажанням іншого гоголівського персонажа, Поприщіна, який хоче бачити себе вже не просто значною особою, а іспанським королем. Їхній шлях продовжує герой «Записок з підпілля» Федора Михайловича Достоєвського.

Він замикається в шкаралупі свого маленького світу, агресивно протиставляючи себе всьому іншому людству. Те, що смішно у Гоголя, стає страшним у Достоєвського. Його герой ставить питання «Всьому світу бути або мені чай пити?» І вирішує його на користь того, що йому-то чай пити, навіть якщо не буде нікого і нічого іншого.

У «Шинелі» доля «маленької людини» трагічна – що відбувається з Хлестаковим смішно. Тема «маленької людини» в повісті вирішується через драматичний, навіть містичний катарсис; в комедії – через карнавальне буйство фантазії. Акакій Акакійович гине, а Хлестаков торжествує.

«Маленька людина» у Гоголя викликає не тільки жалість і співчуття (Башмачкін), але і подив (Хлестаков). Він може виступати як страж справедливості, а може виявитися порушником порядку і закону. У «маленьку людину» укладені і страшні глибини падіння духу (герой «Записок з підпілля»), і високе людське начало (герой «Бідних людей» Ф. М. Достоєвського).

Своєрідно ця тема видається й у творах письменників ХХ століття:

  • А. П. Платонова.
  • М. А. Булгакова.
  • М. М. Зощенко.
  • І. Ільфа.
  • Є. Петрова.

Маленька людина в зображенні сатириків минулого століття – типовий обиватель, поставлений «новою епохою змін» в ще більш тісні життєві рамки.

Насмішка радянських письменників майже завжди супроводжує стражданню, співчуттю до цього жалюгідного, але такого близького і знайомого герою. Чи могли радянські письменники, які самі нерідко опинялися в самих обмежених обставинах, заступитися за маленьку людину радянської епохи?

Нерідко співчуття і співпереживання маленькій людині виражалося в тому, що автори писали від першої особи, надягаючи маски «дітей» Акакія Акакійовича. Як не згадати всім відому фразу про те, що вся російська література «вийшла» з гоголівської «Шинелі»!

Посилання на основну публікацію