✅Повідомлення про романтизм

Романтизм – це напрямок в культурі Європи. Його тимчасові рамки – це друга половина 18-го століття і перша половина 19-го століття.

Від інших ідейних і стильових течій в культурі та мистецтві (наприклад, бароко, класицизму, реалізму і т.д.), романтизм відрізняється як принципами творчості, так і своєю філософією. В основі романтизму лежить культ природних почуттів і емоцій людини. Ура всьому не прикрашену, що не причесаній, бурхливому, бунтарського!

Романтизм прийшов на зміну панування класицизму в мистецтві Європи. Класицизм – це суворі рамки творчості, зображення ідеального світу замість реального, неупередженість. Романтизм теж заперечує жорстокий і несправедливий світ реальності, і зображує ідеальний світ, але цей ідеал інший, відмінний від раціонального ідеалу класицизму.

Література романтизму – торжество бунту

Ідеальний романтичний герой – це сильна особистість, бунтар проти правил і догм суспільства. У романтизмі панує культ природи, незайманої і дикої. Не людина вершина світу, а природа, вважають романтики. У природи людина черпає сили жити, вона зцілює, відновлює, лікує горе і образи. Тільки в єднанні з природою людина чогось варта, тільки з нею він знаходить спокій і гармонію.

Цивілізація в романтизмі – зло. Цивілізована людина, на думку романтиків, зіпсований, ледачий, відірваний від первозданних моральних цінностей природи. Тому часто трапляється в романтичних творах образ гуманного «благородного дикуна», який знає цивілізації. Така людина – це позитивний герой в романтизмі, так як він більш добрий, більш моральний і людяний, ніж людина грамотна і цивілізований. До того ж він і мудріший цивілізованої людини, краще пристосований до життя.

Видатні представники романтизму в європейській і американській літературі – це Йоганн Гете, Персі Бічі Шеллі, Самюель Кольрідж, Ернст Теодор Амадей Гофман, лорд Джордж Гордон Байрон, Віктор Гюго, Вільям Блейк, Проспер Меріме, Фенімор Купер.

Напрямок романтизму, крім Європи, захопило також культуру Нового Світу, тобто США, де теж було поширене в першій половині 19 століття.

Романтизм в музиці – занурення у внутрішній світ

Видатні композитори та виконавці-романтики – це Фредерік Шопен, Ріхард Вагнер, Франц Шуберт, Фелікс Мендельсон, Йоганнес Брамс, Едвард Гріг, Гектор Берліоз, Ференц Ліст.

Частково в романтичній манері писав свої твори великий композитор і піаніст Людвіг ван Бетховен.

Романтики в музиці прагнуть максимально виразно передати всю бурю, всю різноманітну гаму емоцій і почуттів людини. Різкі музичні переходи і контрасти настроїв, сильний емоційний накал – все це не тільки допускається, але і вітається в романтичній музиці.

Романтики прагнуть, щоб їх музика була максимально індивідуальної, щоб її можна було дізнатися «за почерком» автора. Сумна, мінорна лірична музика, тема самотності, занурення в душевні переживання – всі ці риси якнайкраще вписуються в романтизм.

Російський романтизм – яскравий літопис шедеврів

Романтизм в російській музиці – це творчість Петра Ілліча Чайковського, Миколи Римського-Корсакова, Олександра Бородіна, Модеста Мусоргського. Романтизм в музиці процвітав до кінця 19 століття, в той час, як в літературі його час вже минув.

А в літературі російської це Михайло Лермонтов, Василь Жуковський, Федір Тютчев, Євген Баратинський. Рання поезія Олександра Пушкіна теж належить до романтичного стилю.

Як і романтики Європи, російських романтиків цікавить не буття всього людства, а лише розвиток особистості людини. У центрі їх творів – непересічна особистість обраного героя. Наприклад, Печорін, Демон або Хаджі Мурат в творчості типового класичного романтика – Михайла Юрійовича Лермонтова.

Також, як і європейські романтики, російський романтизм звертається до народних фольклорних сюжетів і мотивів. Пригадуються герої народних легенд, і переробляються селянські перекази, старовинні казки. Прикладом може служити балада Василя Жуковського «Світлана» за мотивами народних пісень.

Посилання на основну публікацію