Мініатюра на тему: “Посмішка”

Був сірий, холодний ранок. У міському автобусі сиділи і стояли похмурі люди. Насуплені брови, погляди, які дивляться в підлогу, тиша. За вікнами накрапав дощик. І раптом, на одній із зупинок в автобус впурхнула два дівчатка- подружки. Вони голосно сміялися, їх сміх лунав по всьому салону, бурхливо жестикулюючи, не звертаючи ні на кого уваги, дівчата реготали, обговорювали якісь свої справи.

Весь автобус стрепенувся, люди підняли очі, в поглядах читалося здивування, осуд. Але вже через секунду, якась іскра пробігла між усіма, особи потеплішали, з’явилися перші, ще слабкі посмішки. Всі дивилися на цих дівчаток, і губи розтягувалися в щирій усмішці. Люди переглядалися, починали тихенько сміятися.

У чистий, колокольчіковие сміх подружок вплітався сміх дорослих, навчених життям людей. Стало тепло, як ніби сонечко заглянуло в салон автобуса.

Дівчата юркнула, проїхавши кілька зупинок, але настрій радості залишилося. Автобус більше не був сірим і холодним. Люди більше не були чужими один одному.

Сміх і посмішки можуть зробити так багато: подарувати щастя, змусити людей бути добрішими!

Посилання на основну публікацію